Ті ж і Іван.
Іван, (до Ваніної, подає руку). Ну, тепер доброго здоров’я.
Ваніна робить рух, хоче поцілувать Івана; Іван держить її за руку.
До Хвилі.
А що, правда, Людмила Павловна гарна і весела молодиця? Хвиля. Бой-жінка!
Іван. А тобі, Людмила, як здається мій друг? Ваніна. Бой-чоловік!
Хвиля. Пара п’ятак.
Ваніна. Дешева рибка — погана юшка! Я до тебе... я до 1вас,*Іван Макарович, на хвилинку,— мене там ждуть. Хвиля. Хто?
Ваніна. Ану, вгадайте.
Хвиля. Звичайно: поклонник талану.
Ваніна. Я не талан.
Хвиля. Гарненькі жінки всі з таланом.
Ваніна. Спасибі.
Хвиля. Вибачайте, чим бог послав, тим і частую! Ваніна. От чудак! З вами не зговориш...
Хвиля. Так договоришся.
Іван і Маруся сміються.
В а н і н а. Та ну вас к чорту! Дайте побалакать з Іваном Макаровичем.
Хвиля. Сип!
Ваніна (топа ногою). Та постійте-бо хоч хвилину! Хвиля. Ні, я краще посидю. (Сідає.)
Ваніна. Ха-ха-ха! От ще морський чорт! Як же ви себе почуваєте, Іван Макарович?
Іван. І добре, і погано: добре, бо одпочив, погано, бо знову починається противна суєта, для якої я мусю покидать свій рай!
В а и і її а. А ваша дача — справжній рай!
І в а н. Це не моя — я тут гість; дача Марусина, і цей рай без неї не був би раєм!
Ваніна підходить до вікна. Іван іде до неї і стає поруч.
Хвиля (Марусі). Парочка.
Маруся. Мефістофель! 6
Ваніна. Ах, яка краса: і море видко, як на долоні... і гори...
Іван (тихо). І якого чорта ти приперлась! Писав же, що виїду сьогодні...
Ваніна. Не можна очей одірвать. (Тихо.) Не видержала, прости! Ах, сад! (Одходить.) Ах, сад який! Рай, рай кругом! Я вам, Марія Даниловна, завидую... Нікому не завидую — це не в моїй натурі,— а вам завидую: дача — едем і муж — великий артист! Щаслива!
Маруся. Наполовину: я мужа не бачу півроку, а тут. прикована тільки обов’язком матері...