Маруся спокійно складає речі в скриню. Іван барабанить нетерпляче
ио склу вікна.
Маруся!
Маруся. Що, Ваня?
І в а н. А скоро буде обід готовий?
Маруся. Не раньше як через годину.
Іван. Ху, як довго!.. Мені, знаєш, щось їсти хочеться... Я за сніданком нічого не їв...
Мовчать.
Марусечко!
Маруся. Що, голубчику?
Іван (підходе). Давай,,Марусечко, погуляємо сьогодні з тобою.
Маруся (обнімає його). Давай!
Іван. Ходім в ресторан. В «Росії», знаєш, хороший обід, і шампанського мені скортіло випить з тобою на дорогу, а дома нема.
Маруся. Бог зна що вигадав! Сьогодні й у нас обід гарний, по твоєму заказу. Я не люблю кабацьких обідів, і повітря кабацьке мене завжди нудить!.. Шампанського я не. п’ю, а дома єсть добре вино, яке ти любиш, і я вип’ю за кумпанію, потім одпочинеш. (Дивиться йому у вічі.) Ваня, ти нахмурився. Чого, серце?
Іван. Ні, ні, моя голубко, чого б же я хмурився?
М а р у с я. Я хочу зостатись ці кілька годин з тобою сам на сам, будь же ласкавий! (Обніма його.) Було б тобі зоставить Ваніну обідать у нас, і Хвиля б зостався.
Іван. Нехай їй чорт! Ти знаєш, я її ненавиджу! Фойда! Терпіть не можу таких! (Ходе по хаті.) Нахалка! Ху! Нав’язалась незнакомому мужчині...
Маруся (сміється). Хіба тебе це ображає? Нехай собі фліртує. Що вона, замужня?
Іван. Не знаю. Я тілько перед кінцем прошлого сезону познайомився... Вона зо мною раньше не служила...
Мовчать. Іван ходе по хаті, про себе.
Падлюка!
Маруся. Ваня!
Іван (сполоханий). Я? Ніколи в світі!
Маруся. Що з тобою?
Іван. Нічого, серце, а що?
Маруся. Ти сказав: «Ніколи в світі!»
Іван. А-а, ха! Думки, знаєш, бродять в голові: не розрізнятися на той сезон з тобою,— і вслух зірвалося ріше-ніє: «Ніколи в світі».
Маруся. Хороше рішеніє! Може б, його зараз і виповнить, Ванюша?
Іван. Зараз?! Ні, це дуже раптово: все треба ламать. Цей сезон три переїзди з двома дітьми, в отелі,— і дорого, і тісно... Ні! А на той сезон я устроюсь на однім місці, зарані найду хороше мешкання, і будем вкупі жить.
Мовчать.