Тетяна. Та бог з тобою, старий! Мені вже нічого; я можу витерпіть який там час.
Входе М и х а ії л о.
ЯВА XVI Ті ж і Михайло.
Макар. Подивись, полюбуйся, як твою матір жінка перевела на чорта, на відьму з Лисої гори...
Тетяна. Старий! Та мене вже не давить!
Макар. Так мене давить сором — я не можу тебе бачить, так наче тебе опльовано!
Михайло. Дурощі говорите! Який тут сором? Хто оплював? Переодягли в благородну одежу — і більше нічого! Пожалійте вже хоч ви мене: я так утомився сьогодні, що не можу говорить, не можу думать. Ти знаєш, яке нещастя, Наташа? З Федором Івановичем удар! Зараз побігли за лікарем.
Наташа (біжить до залу). Ах, ах!
%
Михайло за нею.
ЯВА XVII Макар і Тетяна.
Тетяна. Ой старий, умліваю/під грудьми давить, ребра тріщать, не можу дихать!..
Макар. От безглузда! Що ж тепер робить? (Роздивляється.) Не видко, де починається супоня; хоч би ніж. (Шука в кишені.) Нема!
Тетяна. Ой рятуй, задавить супоня! Клич ту молодицю, що мене супонила... Боже мій, забула, як її звуть.
Макар. Хоч сядь.
Тетяна. Не можу пригнутись, печінку випира. Дарино, Далино! Слава богу, нагадала.
Входе Д а р и її а.
Ой розпусти супоню, бо я лусну!
Макар. Скоріще! На милість божу, зглянься! Що ти зробила з старою жінкою? Гріх так знущатись!
Дарина. Так велено! Ходімо, я зараз розпустю.
Тетяна хоче іти і путається у шлейфі.
Одкиньте ногою, ногою одкиньте! Отак. (Показує.)
Макар. Хвицни, стара, хвицни! (Піднімає шлейф.)
Вона вплуталась і пішла.
Тетяна (ідучи). Ой мати божа, змилуйся! Ой розперізуй мерщій!
Зникли. Входе Акіла.
ЯВА XVIII Макар і Акіла.
Макар. Що там сталось? Хто так смертельно ударив директора?
Акіла. Кіндрат!
Макар. От твар иечувствспна! Таку особу осмілився ударить.