Михайло. Ради бога, навідайтесь, що там!
Акіла (іде). От єрунда! Дарина, подавайте десерт. (Вийшов.)
Наташа. Я на хвилину і зараз назад. (Вийшла.)
Михайло. А я підожду Акілу Акіловича.
Дарина і офіціант несуть десерт і скоро вертаються.
Баронесі, потім директору, предсідателю.
Офіціант. Десерт просто ставиться на столі, так і Акіла Акілович веліли!
Михайло., Ага, на столі?.. Гаразд, гаразд! Поставте на столі!.. (Пішов.) Так краще: не буде очевидно, кого більше шанують.
Дарина, що вернулася однести десерт, на дверях.
Д а р и н а. Там якісь мужики питають вас.
Михайло (про себе). Це батько і мати... (До Дарини.) Нехай ідуть.
Дарина зникає.
«Якісь мужики»!.. Навіть для Дарини батько і мати — мужики! І все подла одежа робе.
Входе. Тетяна і Макар, одягнені празниково: Макар в новій, чорного тонкого сукна чумарці, без пояса; Тетяна в червоних чоботях, розкішній плахті, пов’язана по очіпку чорною хусхкою і тонкою наміткою; зверху темпа корсетка з рукавами.
ЯВА XIII
Ті ж, Макар і Тетяна, потім Наташа.
Тетяна. Сину мій! (Кидається Михайлові на шию і цілує його.) Дитино моя дорога! Що ж це ти нас відцурався?
Михайло. Мамочко! (Цілує її.) Ніколи... Служба... Збирався... Єй! І не міг... Тату! (Цілується.) Як же вас бог милує?
Макар. Помалу, сину!
Мати держиться за Михайла і заглядає йому в вічі.
На превелику силу тебе знайшли. Заїхав у гімназію, заплатив сторожеві карбованця за те, що провів.
Тетяна. А де ж жінка... Наташа...
Михайло. Вона зараз... у мене гості.
Тетяна. Ти ж іменинник! (Цілує його.) Пошли тобі боже щастя!
Михайло. І іменинник, і статський совітиик, і інспектор! Макар (з тривогою). Оп як!.. Нехай тебе... господь благословить! (Цілує.) Бач, стара, де йому приїздить до нас, коли треба служить. Недурно ж стільки заслуг має. (Утирає сльози.)
Входе один із гостей, на дверях.
Гость. Михаїл Макарович, ви вступающий?
М и х а й л о. Я ісходящий!
Гость зникає, входе Н а т а пі а.
Наташа! От мама, тато!..