Тарабанов. Горький, ваше превосходительство! Одначе простіть, я не виноват. (11 ада на коліна.) Як лист перед травою! (Показує на Паиф.) Неприятель вискочив на позицію і все повалив в помиї.
Паша. Брешеш, босяк, ти повалив!
Тарабанов (естає). Кухарка, руки по швам: з тобою говорить повар барона Корфа!
Михайло. Пішли вон обоє! Я вас, тварі, в участок. Тараканов. Ваше превосходительство, перемініть гнів на милость! Я все поправлю: витягну провізію з помий, вимию уксусом — і па плиту. Я не раз так робив. Всі повари так роблять, а господа їдять і хвалять.
Макар. Ідіть, люде добрі, коли честю просять. Тарабанов. Мужичок, не твоє діло!
Михайло. Убирайся, говорю!
Тарабанов. Ваше превосходительство, дозвольте остаться одному і доказать свій талант. А Пашу я в потилицю!
Паша. Ах ти, босяк морожений! Ти мене будеш гнать в потилицю? (Засукує рукава.)
Тарабанов (робить прийом на руку). Ударю в штики! З нами бог. (Грає на губа,х наступленіє, не переміняючи пози.)
Входе Акіла, хапа обох за коміри і виводить. Тарабанов не перестає грать і в той момент, коли його веде Акіла.
ЯВА XV
Михайл о, М а к а р, потім один з гостей і Акіла.
Михайло. Ху ти, господи! (Сідає в крісло і обмахується газетою.)
Мака р. Спочинь, сину, спочинь! Цур йому, яка морока! Ох, нелегко ті чини достаються!
Входе один з гостей.
Г ость. Михайло Макарович, ідіть сюда!
Михайло. Простіть, я не маю часу.
Входе Акіла.
Гость. З директором, Федором Івановичем, удар!
М и х а й л о (зскакує). Що? Боже мій! (Біжить в залу.) Акіла. От єрунда! (Теж пішов у залу.)
Мака р. Хто ж це осмілився його ударить? От тобі і благородна кумпанія.
Входе Наташа і Тетяна, одягнена в чорне плаття, у чепчику. Макар не пізнає жінки, почтиво піднімається і кланяється.
Це, мабуть, ваша мама? Доброго здоров’я, свахо! Привів бог поріднитись. ‘
Тетяна. Та що ти, старий,— це я! Це так невісточка мене нарядила, щоб вивести до своїх знатних гостей! Тілько я не можу ходить... Як спутана, і під груди підпирає! Ой, не можу дихать! (Хоче сісти.) І сісти не можна!
Наташа. То з непривички, мамо. Воно пройде, обійдеться. А зате як вам гарно! Прямо — баронеса! Жаль, що ви не захотіли припудритись!
Макар. Чи ти здуріла, стара? Як ти могла дозволить такий глум зробить над собою?
Тетяна. Коли ж Наташа так просила, так просила, що я не змогла одмовити і мусила одягатись... Ой, яка тісна супоня, не можу дихать! Ой, дочко, розпережи мене, бо я задавлюсь.
Макар. І ти, дурочко стара, дозволила зробить з себе малпу! Іди зараз переодягнися! Невгодні ми такими, як є,— не треба! Прощайте, бог з вами! Ще, чого доброго, вимажете нас сажею і будете показувать для сміху своїм гостям.
Наташа. Моя мати так одягалась, і ніхто не сміявся.
Макар. Коневі — сідло, волові — ярмо! Переодягайся мені зараз, та й гайда додому!