Дарина, давай надінем генеральську тужурку. (Скида халат.) I халат підіб’єм генеральською підкладкою.
Подають тужурку і помагають надіть.
(Надівши тужурку, одвернув полу, погладив рукою, потім погладив лацкана і, взявши рукою погони.) Чую під рукою, що погони генеральські, а от підкладку (знову одвертає полу і гладить) не розберу!.. Червона?
Наташа. Червона, татку!
Генерал. Сліпий! Не бачу! Ох, яка тяжка потеря!.. От сьогодні будуть гості вінтить, а я не можу! Умираю, брат, за картами!.. Ну що ж, прийду, хоч посидю, послухаю, як другі (передражнює): дві піки... три піки..., три черви... малий шлем в бубнах... Ха-ха-ха! Люблю, коли гра туго намотується на нервовий вал... Температура піднімається, нерви настроєні по високому камертону... Ху! Жарко! Брат, Федор Іванович, бере прикупку... Заліз — прикупка ні к чорту!.. Судорога пройшла по виду... Переводить дух, оддува-ється, витира лисину, і починається турнір! Ха-ха-ха! Тепер не дай бог буть партнером Федора: всі'помилки — на нього! Грім і блискавка!
Наташа. Я навіть боюся за дядю Федора: гарячиться, кричить, кашляє, аж синіє, і знову кричить! Здається, от-от буде параліч!
Генерал. А-а! Грім і блискавка!
Наташа. І увесь грім за три копійки.
Михайло сміється.
Генерал. А-а! Ха! Три копійки! Не в тім річ! Тут умственна еквілібристика: чоловік дума, ріша, розріша, кипить і раптом — тарах! — пе той ход — без однієї!.. Тарах! — без двох! Нерви витягнулись, одна помилка повела за собою другу, третю, все вверх ногами! Ну і 'баталія! Тут життя! А... а... Ха-ха-ха! Люблю! Ну-, поки проб’ють барабани і закипить на зеленім полі бой смертний, ходім, Ваня, дочитувать «Розвідчика». (Бере Вашо за руку, і ідуть.)
ЯВА VII
М и х а й л о і II а т а пі а, потім А к і л а.
М и х а й л о. Як жаль татка! Скілько у нього енергії! Ще б служить, повишаться,— і на тобі таке нещастя: сліпота!
Нат а ш а. Це у нас в роду. Дід мій, теж генерал, осліп під старість... А що, Миша, коли я осліпну? Боже мій! Як страшно! (Починає плакать.) Я... я... стара... зморщена і сліпа, нікому не потрібна... Миша, ти мене покинеш, а татка вже не буде... ох, ох! Як біля серця здавило.
Михайло. Наташа, мила моя, годі! Охота мучить себе нікому не відомою будущииою! Коли там що буде, та ще й чи буде, а ти зараз псуєш свої ясні очі! Від сліз очі теряють ясність, яскравість і красу...
Наташа (витирає очі). Невже?
Михайло. Ну як же можна: гості — і ти заплакана! Скажуть, що ми сварились, що я тебе бив; мало чого не видумає баронеса,— вона з павутини вірьовку сплете!
Наташа. Не буду, не буду! Побіжу припудрюся. (Вибігає.)
З других дверей виходе Акіла.
ЯВА VIII Михайло і Акіла.
Михайло. Ну що, все благополучно?
Акіла. Єрунда! Помирив! Випили по чарці — і помирились. Тепер весело прийнялись за роботу; самовар я велів ставить; тепер ознакомлюсь з бухветпою силою, з закусками, і треба приготовить десерт!
Михайло (в двері). Дарино!
Входе Д а р и її а і подає письмо.
Дари на. Почтальйон приніс.
Михайло. Так от, Дарино, покажіть Акілу Акіловичу бухвет, закуски, десерт... я ж уже до цього не мішаюсь: коли що і як подать — це ваше діло, Акіла Акілович!
Акіла. Єрунда! (Пішов, Даша за ним.)
ЯВА їх
М и х а й л о, потім И аташа.
Михайло. Від кого ж це? (Розрива конверт, вийма лист і повертає до підпису.) Твій брат Карпо Барильченко... Подла фамилія!.. Так неприятно для слуха: «Барильченко». Зараз видно простоту рода. Дєйствітєльний статський совітник — Барильченко. Чорти батька зна що! І перемінить не можна, куди не поверни, все чується погане якесь «барило»! (Пробі-гає письмо.) Недоставало! (Читає тихо.) І чого б я їхав за п’ятсот верстов, та ще в такий... день... прямо наче навмисне змовились!.. І що його робить?..