Петро (схоплюється і підбіга). Що, Адечка? Аделаїда. їдем. Ай!
Тетяна. Що там?
Аделаїда. Противна Амішка вкусила за ухо! (Запиха собачку в мішок.) Сиди там, зла фурія!.. П’єр! Ідем!
Тетяна. Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг, та й з хати?
Петро. Мамочко, голубочко, вибачте, що я до вас на хвилиночку...
Тетяна. Як на хвилиночку? Що ти говориш, мій сину? Петро. Бачите, Адя давно запрошена до графа. Вона училася разом з його дочкою, а та сьогодня іменинниця, так нас там ждуть обідать... Я, мамо, завтра заїду. Аделаїда. П’єр!
Петро (біоісить до неї). Та посоромся хоч рідні! Тетяна. Нет я!
Петро повергається до матері.
Аделаїда. П’єр!
Петро прибігає.
їдем, а ні, то я сама поїду.
Тетяна. Боже мій, боже мій! (Хлипа.)
Макар. Стара, годі! Коли запрошено до графа, то нехай їде! Може, там кращий обід!
Петро (до батька). Не то що... А запрошено... якось,-знаєте... обіщали! Коней вислали... син графа сам зустрічав...
Аделаїда (іде до дверей). П’єр!
Петро (хапа шинелю). Я зараз!
А д е л а ї д а (робе загальний поклін). Прощайте. (Цілує Василину.) Мені вас жаль!
Василина. А мені Петю жаль!
Аделаїда. П’єр! Уже нерано, там ждуть. (Вийшла.)
Петро наскоро цілує матір, батька, біжить до дверей, вертається, хоче попрощатись з Карпом. Чуть: «ГГєр!» Він кидається з хати, приговорюючи: «Завтра заїду, завтра заїду, завтра...» — «П’єр!»
Карпо. Ехе-хе! Ускочив!
Тетяна. Сину мій, Петрусю, дитино моя дорога, занапастив ти свою голову! (Плачучи, іде надвір.)
Макар. Оце невісточка!
, Іван. Чу-чу!! Свинота!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Кабінет.
ЯВА І
М~и х а й л о (чита газету). От тобі і старший писар Іван Барильченко! Первокласний артист, всі газети в один голос славлять. І за такий короткий час — всього два роки.
Входе Наташа.