ЯВА II
М и х а й л о і Пата ш а.
Наташа. Я думала, що тут хто-небудь є, а це ти сам з собою говориш!
Михайло. Читав газети! І вичитав приятну новину. Я тобі, Наташа, не говорив ще: у мене є брат, так, знаєш, невдаха, недоучка, босяк по характеру... розумієш босяк! І тепер раптом знаменитість! Первокласний артист за короткий час! Талант, і попав на свій шлях.
Наташа. Милий артист, босячок! Як би я хотіла його бачить! Де ж він?
Михайло. В Москві пожинає лаври! Щасливий: незалежність, лаври і гроші.
Наташа. Ох, як я люблю артистичне життя. Я перше хотіла бути артисткою, так татко...
Михайло. О, ти мала б поспіх — ручаюсь! Красива женщина і без талану па сцені має більший поспіх, ніж некрасива з таланом.
Наташа. Хіба я гарна?
Михайло. Ти сьогодні гарна, як майський ранок!
Наташа. Тільки сьогодня?
Михайло. Щодня, раз у раз ти гарна, а сьогодні особливо! І як тобі личить ця нова причіска і гепюри на рукавах, і...
Наташа. Ну... (Затуля йому рот рукою.)
Михайло (цілує руку). Так щоб така красавиця не мала на сцені поспіху? Зарані б поручився...
' Наташа. То так тобі здається, бо ти сам в хорошому настрої: іменинник, статський совітник і інспектор!
Михайло. Це ти, моя зірко, така щасливу, це через тебе посипалось стільки життєвих удач на мене.
Наташа. Чого ж я? Особі твої заслуги, твоя докладна записка... Ну, дядя мій, директор,— все разом... Не в примір другим...
Михайло. А все ж через тебе, мій ти талісман, моя ти Маскотта! (Цілує її.) Знаєш, коли і надалі так буде мені усміхатись фортуна, то я скоро і в директори вискочу, а там і «действительный статский» не за горами! Само собою, що і статський 12 так рано — приятно! Тільки статських тепер розвелось занадто багато! При тому статський все-таки пе генерал, а «действительный» — ваше превосходительство!
Наташа. Як ваше превосходительство, так і старий!.. Не хочу! От татко тепер генерал — ваше превосходительство, і сліпий! Краще б він зостався все життя полковником, тільки щоб бачив...
Михайло. Нещастя!.. А не осліпни твій батько так неждано, він пішов би далеко!..
Наташа. І ми б поїхали на той рік на Рів’єру, а тепер вже не побачу я тебе, красо всього світа, ніколи!
М н х а й л о. Чого?
Наташа. Па наше жалування і на таткову пенсію далеко не поїдеш; хіба твоя родина поможе...
Михайло. Бережливість поможе нам зробить запаси, а на запаси можна поїхать і на Рів’єру.
Наташа. Бережливість! Ха-ха-ха! Ми з татком жили на всі і тепер з тобою живемо на всі! От і на сьогоднішній вечір вже багато взяли в борг! А пенсія ще не прийшла, і тобі з дому не присилають... Миша, чи не посварився ти з своїми?..
Михайло. Борони боже!
Нат а ш а. А чого ж ти два роки збираєшся поїхать до батька і все зволікаєш? Не розумію! Може, вони сердяться, а через те й грошей тобі не присилають... Миша! Поїдемо, милий, до твоїх, повези мене, познаком! Я певна, що зумію приворожить твоїх старих... Я буду грать, співать; у вас же єсть піаніно?
Михайло. Поїдемо, поїдемо, весною поїдемо!
Нат а ш а. Слово?
Михайло. Слово!