Пата ш а. А повар, знаєш, босячок; я люблю босячків, вони тепер в моді. Ну й злюка ж Паша! Що їй мішає повар? Михайло. Очевидно, соревнованіє! Акіла їх помирить.
Входе В а н я.
А що, Ваня?
В а н я. Генерал питають, чи вже підшили червону підкладку під'тужурку?
Н ат а ш а. Скажіть: скоро буде готова! Тільки, Ваня, голубчик, підкладка буде не червона, а зелена. Татко сліпий, йому все одно, а ви не промовтесь!
В а н я. І мені все одно!
Наташа. Так ідіть і скажіть, що скоро буде готово; тільки не промовтесь.
В а н я. Будьте певні. (Вийшов.)
Михайло. Що ти зробила, Наташа?
Наташа. А що?
Михайло. Ну як же таки можна, взяла і підшила тужурку генерал-майора зеленою підкладкою! Червону треба.
Наташа. Я знаю, милий! Тілько червону треба було купить, а у нас грошей нема: все з’їв сьогоднішній вечір; так я взяла свою зелену шерстяну юбку, попорола, і Дарина підшила зелену підкладку,
Михайло. Неприятно... і навіть жаль обманювать старого.
Наташа. Ну от! Татко не бачить, ніхто йому не скаже, і він буде задовольнений. А казать таткові, що у нас грошей нема,— гірше, і він не повірить, бо лічить тебе багатим. Ну, і неприятно, знаєш, признаться...
Михайло. Та воно так... Тільки... якось... А!.. Було б хоч пораятись, може б, я взяв матеріал у Івана Дмитровича в борг...
Входе Д а ш а і несе сіру тужурку з генеральськими погонами і зеленою
підкладкою.
Ну, хоч погони генеральські.
Наташа. Це татко сам купив раньше.
ЯВА VI
Ті ж і Дарина, потім ге н е р а л.
Наташа. Глядіть же, Дарипо, пе промовтесь, що підкладка зелена, а не червона.
Дари п а. Та їм, дорога моя пані, усе одно: чи червоне, чи зелене! Сказано — чоловік темний.
Входе генерал. В а н я його веде.
Генерал. Ну, готово?
Дарина. Готово, ваше превосходительств®.
Наташа цілує його в щоку, генерал гладить її по голові.
Г енерал. Наташенька!
Михайло цілує його в щоку, генерал гладить по голові.
Миша! Здоров, брат! Здоров, підгенерал! чХа-ха-ха! Ну,