Він гарний!
Демид. От бачите! І гарний, і багатий!
Карпо. І дурний, і нахаба, і самопевний! Звичайний старший городовий із Лубень, а послухали б, що він тут говорив: кругом хахландія, мужики... і нема йому кумпанії! А? Самий противний покруч посліднього сорта і той глузує над хахлом! І таких немало і меж осв-іченими, і неосвіченими бездарами! їх обійшла природа своїми дарами: творила, бачите, дуже хапко, наскоро і забула покласти їм у голови хоч грудочку доброго, простого мужицького мозку, а через те вони і крутяться усе життя, мов в ополонці, не пристаючи ні до якого берега!.. Я рад, що на обід він не зостався. Немає гірше, як чоловік, зопсований життям і оточенням, потеряє натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами, і він сам ходе у тьмі та стукається лобом то об той, то об другий чужий одвірок і до смерті вже не вийде на шлях простої, звичайної людини!
Демид. Браво, браво! Чудовий малюнок!
Василина. А цей малюнок, знаєш, зачіпає трохи і мене...
Карпо. Ха-ха-ха!
Демид. Може, колишню, давню?
Карпо. Був той гріх! Ну, а тепер ти вийшла вже на шлях простої, натуральної людини. (Цілує її.) І через те модність і формальність, як каже Гупаленко, тобі будуть противні.
Входе Іван, одягнений в нову пару.
ЯВА VII Ті ж і Іван.
Василина. Гляньте, як Іван нарядився!
Іван. «Хоч горя набрався, зате ж у робу вбрався»,— як кажуть херсонські каботажні матроси!
Карпо, Демид і Василина обступають Івана і, ніби пробують матерію, пощипують його.
Карпо. Нічого.
Іван. Ай!
Демид. Добре сукно.
Іван. Та ну тебе!
Василина хоче піймать за рукав, Іван ухиляється, Васплппа пада на Демида.
Демид її обніма.
Карпо. Ага, піймалась! Ну, користуйся ж случаем — цілуй!
Демид хоче поцілувать Василину, вона ухиляється і дає йому тумака в спину.
Д е м и д. Ого!
Карпо. Це перша проба. (Сміється.)
Іван (сміється). Чудовий настрій! Певно, щось тут без мене сталося доброго? Ну, признавайся, Демиде!
Карпо. Е, брат, що “тут сталося,— довго розказувать! А коротенько: Василина іде заміж за Демида!
Василина тікає в двері, Іван її придержує.
Іван. Стривай, лисичко!..
Василина хова лице на груди Івана. Він її обнімає і цілує. Поздравляю з закінченням лікарських курсів.
Сміх.
Входе Макар. Василина, сміючись, виривається від Івана, біжить до Карпа і тулиться до нього; всі сміються.