Карпо. Давно вернулися додому?
Тарас. Мені здається, більше года, а на провірку виходе — всього три неділі. Ха-ха-ха! Життя в столиці Петербурзі і прирівнять до вашого не можна!.. Там всі мають, знаєте, модність і формальність, а тут? (Вийма І дивиться на золоті часи.) Одно слово — хахландія! Ні з ким кумпа-нію водить...
Сергій. Само собою.
Терешко. Ну, брат, не кажи! То ти ще не придивився! У нас у Лубнях теж учених багато: і прокурор, і ісправник, і директор гімназії, і архітектор, і... багато людей достойних. Якої ж тобі ще кумпанії?
Тарас. Лубні від нас недалеко... Та й Лубні ваші — не столиця. Нема, як столиця — Петербурх: опера, цирк, своя братія живе в казармі, як у розкішному палаці... Весело! Не те що у вас, в хахландії! Ха-ха-ха!
Кар п о. До Лубень справді далеко, а там біля вас близенько земський начальник живе; він петербурхський.
Тарас. Ага! Та все не було случаю; а тепер прийдеться завести знакомство... Знаєте, дядюшка Сергій, Кулішові воли геть-чисто пообтирали наші скирти сіна... Так треба до земського.
Сергій. Само собою.
Карпо. От і кумпанія.
Сергій. Само собою.
Тарас. Нема кращої кумпанії, як образована дама! А де її взять? Кругом подивився — мужики, хахли; прямо смуток за серце взяв... А тут дядюшка Терешко на той смуток нагодився і каже: так і так, учена племінниця, вісім класів скінчила... Ну, я стрімглав сюди! Хочу себе показать і даму серця побачить! А як пробувши п’ять літ в столиці Петербурзі, не думаю, щоб гарбуза піднесли. Ха-ха-ха!
Терешко. Де ж таки!
Сергій. Само собою!
Терешко. А ти, Карпе, як думаєш? Ти ж тут усьому голова.
Карпо. Тут усьому голова — Василина.
Терешко. Та що там Василина! Глянь, який козарлюга!.. Усяка дівка тільки побаче — козою за ним поскаче!
Сергій. Само собою.
Тарас. Ха-^а-ха! Хороша примовка: «Побаче — козою поскаче!» А що ви думаєте? Бувало, усього бувало... І скакали! Єй-єй, скакали!.. Я не хвастаю,— катався, як сир в маслі. В Петербурзі образовані дами крупом...
Сергій. Столиця - - само собою!
Т е р е ш к о. Тілько одно, що Басили па тебе наукою переважить.
Тарас. Не думаю. Я й сам, дядюшка Терентій, не без науки; формальность розумію і з ученими дамами знакомства мав не раз; в каретах навіть їздив, єй-єй! Бував і в опері, і в цирку... Світ бачив, і хоч кому не дам у кашу наплювать, і через те хочу сватать учену; проста дівчина мені не під стать: ніякої формальності нема. Куди з нею підеш? В опері засне, в цирку перелякається. Ха-ха-ха! І кліпай очима перед людьми. (Вийма знову часи і кріпко закриває.)
Сергій. Само собою — кліпай!
Терешко. Так виходить, і тебе вчено? Он як! У нас є унтер-офицер Крайка — так зовсім простий; а ти, бачу, вчений!
Тарас. З Петербурху і учебну команду пройшов! Без науки в унтер-офицери конногвардійського полка не вискочиш...
Терешко. Невже, слухай, ти знаєш: ла-мер, ла-пер 40?
Тарас. Як?
Терешко. Ла-мер, ла-пер!
Тарас. Щось не пригадаю... (Протягом.) Ла-пер! Ага! Як же, як же, знаю: це ресторація така! Бував, бував!
Терешко. Ні, брат, не туди попав! Це паука!
Тарас. Виходить, в учебній команді її не проходять.
[40] Мати, батько (франц.).— Ред.