Василина. Спасибі!
Тарас (до Сергія). Чуєте? Які формальності! Василина. Коли ласка, то за боярина прошу.
Тарас. Не в согласії! Бажаю стать у першу шеренгу! Карпо. Опізнились! Василина іде заміж за Демида Семеновича!
Терешко. Оце так!
Тарас (відходе, до Сергія). Промах!
Терешко. А чом же ти відразу не сказав?
К а р п о. Бо й я не знав. А поки ми тут говорили, їх там, у мене, благословила мати.
Тарас. Неприятний промах! (До Сергія.) Так нам тут нічого робить.
Сергій. Само собою.
Карпо. Просимо з нами пообідать, зап’ємо .заручини! Балакають тихо з Василиною і Демидом, Василина весело сміється.
Терешко. Пообідаємо, справді!
Сергій. Само собою.
Тарас. Та вам нічого, а я осоромився. Тепер — ні в сих ні в тих; не той узяв приціл — і не попав в мішень. Шпак сміяться буде в вічі; ні, краще ретируюсь! Прощайте!
Прощаються.
Карпо. Ви ж нашої хати не минайте!
Сергій. Само собою! (Виходить.)
Тарас. Не надіявся. Тепер хоч не показуйся в Петер-бурх-столицю... Попорчена мендаль! (Вийшов.)
Терешко (чухає голову, про себе). Пропала поросна свиня!
Карпо. А ви, дядьку, зостанетесь?
Терешко. На чиїм возі їдеш, того й пісню співай! Прощайте! А на весіллі погуляєм! Пошли вам боже щастя. Ха-ха-ха! Пропала вся пиха столична у Тараса. (До Карпа.) Ти думаєш, що я не розумію, що — він, а що — Демид? Розумію! Маладець учитель! Хвалю! І Василину хвалю: до пари вибрала дружину!
Виходить, КаргГо за ним.
Бач, столична птиця кирпу гне, а «ла-мер», «ла-пер» і не нюхав...
Вийшли.
ЯВА VI
Василина і Доми д, потім Карп о.
Демид. Ще кілька хвилин, і я б зоставсь в дурнях!
Василина. Чого так?
Демид. Якби я перший не посватав, то Гупаленко б вас узяв.
Василина. А хто його зна.
Входе Карпо.