Терешко. Так коли не чув, то й не говори, а то і ти Оксєнта приплів!
Іван, Петро, Демид тихо сміються.
Михайло (сміється). Та воно так... Крім того, дядьку, я вам ще скажу, що Матюшу рано пускать па сцену: це псує дітей.
Терешко. Отакої! Всі будуть славить своїх дітей, всі будуть у трезвості представлять, а мій Матюша повинен задніх пасти? Ні, брат, ми штурмом візьмемо! Всі представляють — і Матюша буде представлять! Він талант — сам писар казав!
Входе Карпо.
ЯВА VIII Ті ж і Карпо.
Михайло. Ну що?
Карпо. Достав!
Михайло (цілує його міцно). Спасибі! А коли поїзд одходить на Одесу?
Терешко. Здоров, Карпе!
Карпо. Доброго здоров’я, дядюшка. (Поцілувався.) Ти питаєш — поїзд? Стривай! (Пригадує.)
Т е р е ш к о. Жаль, що ти опізнився, не чув, як Матюша читав «Гуси».
Карно. То він мені потім прочитає... Поїзд одходить увечері у восьмій годині, а удень — у першій!
Михайло (дивиться на часи). Ще рано, я можу поспіть на вечірній поїзд, тут недалеко.
Тетяна. Ой, не пустю сьогодні, нізащо в світі! Бійся бога! Я не успіла надивитись на тебе, наслухатись твого голосу, а ти зараз од’їздить. Може, і ти, Петя, сьогодні поїдеш? І ти, Іване? Може, і Карпо нас покине на старість літ!..
Михайло. Ну, заспокойтесь, мамо, я вже зостанусь до завтрього.
Тетяна. І завтра не пустю!
Терешко. Годі тобі, сестро! Хіба не знаєш: квочка потрібна курчатам, поки 'малі, а побільшають, то як вона ні квокче, курчата біжать вже не до неї, а туди, де їм більше подобається!
Макар. Заспокойся, стара! Буде з нас Карпа; слава богу, що хоч він біля нас! Помремо, то буде кому очі закрить, а цих всіх — несила удержать при собі! Не на те ми їх учили!
Терешко. Чуєш, вилупок, як мати та батько побиваються за дітьми? Слухай же і на вуса мотай!
Матюша. У мене нема ще вусів.
Терешко. Ах ти, каналія. (Цілує в голову.) Талан! Ще виростуть і вуси.
Тетяна (схилившись на Михайла). Росли ви, то ми вас не бачили, і виросли, знатними людьми поробилися — та й кидаєте нас самих, старих, немощних! Як у цій пісні співається: «Ми повиростаємо та й розійдемося...» (Плаче.)
Михайло біля неї, її утішає.
Демид, Іван, Петро і Василина (співають).
Ой не журись, непе, не журися нами!
Як повиростаєм, розійдемось сами.
В цім місці Терешко бере Карпа і Матюшу за руку і веде на перед кону. Коли пісня іде далі: «Буде нас, мати, по горах, по долинах, а й буде нас, непе...» — в цей мент мати плаче дужче, пісня лунає далі, а Матюша чита «Гуси»: «Предлинною хворостиною...», поки не опуститься завіса.
Терешко (цілує Матюшу в голову). Талан!
З а в і с а.