руками.
Брат! Карпо! Ти достойніший із людей! Порятуй!
К а р п о. Де ж я їх візьму? Мені на уборку трави і хліба треба немало, та ще ж, певно, і Петро, і Іван, і Василина попросять... Я не знаю, що робить!
Михайло. Виручай! Послідній раз!.. Тату! Мамо! (Цілує то одного, то другого.)
Макар (до Карпа). Може, позичить у Кравченка; він дітей не учив, то в нього гроші є.
Карпо. Та є то є, так треба процента великого заплатить; знаєте, який Кравченко?
Тетяна. Що ж маєш робить...
Карпо. Ваша воля... Як ви согласні, то я поїду до Кравченка.
Макар. А що ж робить, коли треба.
Михайло (обніма Карпа). Голубчик! Я сам почуваю, як тобі важко тягтись! У мене серце болить, що ми так тебе виснажаєм, але що ж робить? Будь я простий зовсім, не-освічений чоловік — цього б не було; а раз, брат;-вліз в цю шкуру — тягнись за другими!.. При тому, знаєш, директор — дядько, батько — полковник, і знову — Рів’єра... Це знаменитий курорт, там можна зустрітись і познайомитись навіть з міністрами і... і... одно слово: раз на Рів’єрі, то, виходить, чоловік багатий... і... і... не абихто! Розумієш? В душі я демократія всі ці-забобони ненавидю, я рад був би помінятись з тобою... з кожним селянином... і жить тихо, мирно, серед нашої благодатної природи, без всяких витребеньок. Не можна! Течія несе в велике море...
М а к а р. Ох, несе!!.
'І' е т я її а. Чого ж воно несе?
Мака р. Так говориться...
К а р и о. Попробую. Я, тату, візьму у Кравченка, якщо позичить, тисячу; бо.як пе стане на всі видатки, то знову бігать...
Макар. А так! Урожай хороший, якось викрутимось.
Карпо вийшов.
Т е т я її а. Поможи тобі боже!
М и х а й л о. Тату, мамо! Я... я... не знаю, як вам дякувать за цю поміч! Розумієте? Обіщав знатній баришні приїхать... і не поїхать — хоть кулю в лоб!
Тетяна. Захисти тебе цариця небесна! Навіщо все те добро, що ми маємо, здалося, коли через п’ятсот карбованців прпйшлось би убить себе... Цур йому! Не говори так... А коли ж, сину, весілля? Ти зарані дай нам звістку, щоб ми приготовились. Треба ж весілля одбуть гучно, щоб усі знали і бачили, на кому ти женився.
Михайло. У нас, мамочко, ніякого весілля не буде! Тепер не така мода, що колись була, особливо серед знатних людей, де я беру собі жінку.
Макар. Як, нема весілля?
Михайло. Нема.
Тетяна. І не вінчаються?
М н х а й л о. Ні, вінчаються! Тільки після вінця молодий і молода зараз на поїзд і поїхали там куди па неділю чи й на місяць.
Макар. Он як! Все не так, як у людей.:.
Тетяна. То це ми не погуляємо і на твоїм весіллі? І невістки не побачимо?
М и х а й л о. Як можна? Я потім зберусь і приїду до вас, або ви приїдете до мене, та й побачимось...
Тетяна. Дивно якось! Не знаю, що й сказать! Може, воно й добре, а тільки щось у мене до такої моди серце пе лежпті». Ікч'ілля в дорозі, па поїзді! Ні людей, пі музик — це не весілля!
Макар. Пам’ятаєш,-стара, як ми весілля справляли?
Т е т я н а. /Два тижні. Покійний тато аж заслабли.