Михаил о. Дурацькі слова!
Петро. Ха-ха-ха! І видумають! Так цей самий, кучерявий, взяв нас одного і другого за уха і так, як пару бичків, співаючи разом з хором «Разбойника», вивів із церкви!
Михайло. Нічого подібного... Нарешті, це зовсім лиш-ні згадки. Охота! Мама може пригадать ще й не такі випадки, коли ми спали в колисці... Зовсім лишне!..
Макар. А все Іван!
Тетяна. Може б, ти заснув, сину?
М и х а й л о. Ні, посидю з вами: мені дуже приятно побесідувать з своїми, бог його знає, коли побачимось, а я думаю завтра їхать.
Макар. Як?
Тетяна. Що ти? Оце вигадав! Два годи не бачились, а на третій увійшов в хату, поздоровкався і назад... Ми ж на тебе ще не надивилися.
Макар. Посидь, сину, з нами!
Михайло. Я рад душею... Я б сидів біля вас, може, все життя, якби не так склались мої діла...
Карпо. Які там у тебе діла. Екзамени покінчив — і гуляй до августа.
Михайло. Другі діла. Як будете знать причину, то ви й самі скажете: їдь, сину!.. Я б просив, щоб тут зостались тільки тато, мама, Карпо і Явдоха.
Явдоха. Вибачайте, мені треба навідатись до дітей. (Пішла.)
І в а н. А ми ходім усі в леваду, там поляжемо під великою старою вербою, поспіваєм. Я люблю цю вербу: вона давня-давня і так нахилилася до води, мов вітається з нею, а як зашумить своїм листом — наче шепче воді любовні речі.
Петро. Ого! Та ти поет!
Михайло. Через півгодини приходьте сюди та заспіваємо; я вже давно чув спів.
Василина. Гаразд.
Ідуть.
(До Демида.) Ви торік гарно співали.
Демид. І тепер співаю і на скрипці граю.
Василина. А заграєте на скрипці?
Демид. Я буду у вас довго, то ще й надоїм.
Карпо. Ніколи йому буде грати.
Василина. Ау неділю!
Карпо. Хіба.
Вийшли.
Михайло, Карпо, Макар і Тетяна.
Михайло. У вас, мамо, неначе сльози на очах! Чого це? Заспокойтесь. (Цілує її.)
Тетя н а. І від радощів сину, і від печалі, що хутко так від’їздиш... Тілько один Карпо з онуками, спасибі, біля нас!
{М и х а й л о. Бачите, мамо, от у Карпа єсть діти, онуки ваші, і ви радієте... І я хочу, щоб і у мене були діти... Треба мені женитися... А через те я повинен зараз вас покинуть, бо у мене є молода, і треба її навідать.