М и х а й л о. Ну, брат Іван, ти талант. Колись ти дражнив соловейка, а тепер сам, як соловейко, співаєш. І скажи на милость, де в тебе голос взявся?
Іван. Який там голос?
М и х а й л о. Талант, талант!
І в а н. То так здається: хата мала — і голос великий! Талант — це видумка. Нема кращих — ти будеш гарний. Я у салдатському театрі грав, так все офіцерство в один голос кричало: талант, талант! Само собою, що я краще грав від наших москаликів,- - ну і талант. І так все на світі.
М и х а її л о. Ні, знаєш, як там не говори, а талант зразу видко. Серед усіх чуєш... Теплота голоса... Якась... така... як би сказать?.. Іскра! Щиро раю тобі на сцену.
Іван. Боюся!
Макар. Здавна комедіянщик — і боїшся?
Тетяна. Вже коли Михайло каже, то він зна. Терешко. А зна, то він послухає мого Матюшу... Петро. І чого б я боявся?
Іван. Нема певності! А що, як сяду не в свої сани? А театр засмоктує чоловіка, і що саме гірше, що в цім ділі пишно буяє самопевність, нахабність, і чоловік теряє самокритику! Кому завгодно можна доказать, що він помиляється і погано робить свою роботу, актьорові ж і письменникові ніколи не докажеш, що вони не мають талану, а через те так багато поганеньких актьорів і письменників.
Терешко. Іменно! Свята правда: нікому нічого не докажеш! От у нас там, у трезвості, читав мій Матюша «Гуси», а Крутьків Оксент читав, дай бог пам’ять... Матюша, що Оксент читав?
Матюша. «Сиву кобилу».
Терешко. Еге, еге! «Сиву кобилу». Так одні кажуть, що Матюша краще, а другі, що Оксент. Я вже мало пе бився з старим Крутьком! Виходить, що хоч говори — пе докажеш! От ви самі почуєте, як Матюша читає. Матюша...
Іван. Отак і наші салдатики: ходить не уміють по сцені, а тільки через те смішно грають, що дуже погано; тим часом після двох-трьох разів і вони лічать себе артистами і маріють поступить в актьори! Це великий самообман, і Кожний чоловік легко йому піддається!
Михайло. Я ніяк не ждав почуть від тебе такі мислі. Хвала, хвала! Видко, що ти немало працював над собою, над самоосвітою. Після цього я з глибокою певностю скажу, що ти, Іван,— талант! Самий страх твій перед ділом, до якого ти, можна сказать, родився,— свідчить про твій талант. Іди на сцену! Благословляю! Повір мені, що ти талант...
Макар. Недарма ж з театру виводили і вигнали за театр з гімназії.
Терешко (хутко виводе Матюшу на середину, хапаючись, щоб хто не став на перешкоді). ІІу, Матюша, катай «Гуси», покажи себе! Слухайте!
Матюша (кланяється, як і перші рази). «Гуси».
Михайло (поправляє по-великоруськи). «Гусі».
Матюша. «Гуси»!
Предлинной хворостиной
Мужик гусей гнав в город продавать.
Мих;і 1Ї./К) поприішк* по-великоруськії.
Т е р е ш к о. Не перебивай-бо, слухай, він же так точнісінько каже, як і ти. Катай далі.
М а т ю ш а. Збився!
Те р е ш ко. От бач! Починай зразу. Не перебивай!
Матюша (чита «Гуси» до половини і вимовляє великоруські слова по-малоруськи, без фарсу, не підкреслюючи, а як можна натурально. На половині стає). Забув! \
Терешко. Збили! Нічого, і так гарно. (Цілує Матюшу в голову.) Талан! Хіба я не бачу? А кругом заздрять і кажуть: Оксент краще! Ну, як тобі здається?
Михайло. Добре, тільки акцент...
Терешко. Оксент, Оксент! І ти: Оксент! Хто тобі казав? Та нехай Оксент тричі умиється, а проти Матюші не вийде!
Михайло. Я не чув Оксєнта...