Варка. Ой голубчику, Гнате, іди мерщій, вирятуй мою телицю.
Софія. Що там?
Варка. Упала в рів, сестро, і застрягла...
Гнат. Хіба там нема кому вирятувать?
Варка. Нема ні душечки, тілько дід Хома... Іди-бо, а то заллється, пропаде скотина, вона ж у мене одна.
Софія. Чого ж ти стоїш, Гнате? Іди мерщій, на шапку. Мерщій же, а то справді ще пропаде скотина.
Гнат. Ходім удвох.
Софія. Ну, вигадай! Бери його, сестро, тягни! (Сміється.)
Варка (бере Гната за руку, тягне). Ходім!
Софія (підпиха ззаду). Бач, який лінивий, все б йому біля жінки киснуть. (Випхавши за двері, стоїть на порозі.) Та вертайся мерщій, будем вечерять.
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Біля Гнатової хати.
ЯВА І
Іван (сцдить і латає чоботи, тихо му гиче пісню).
Ой ходить Іван понад лиман 7,
А за Іваном та його пан:
«Чи ти, Іване, рибу ловиш,
Чи ти, Іване, перевозиш?»
Чи воно темно, чи я вже зовсім осліп! Шуляю, шуляю дратвою і не попаду... Може, щетина загнулась. (Пробує на зубах.) Ні, рівна. Не бачу. Пора, пора вже... а колись бувало у службі, ще на Капказі8, при місяцю шив... Колись! А коли воно було? Недавно, хе, літ сорок п’ять з лишнім...
Охо-хо-х! І хліб насилу розжую, та й жувать його вже надоїло, а господь смерті не дає... Отак як почнеш нагадувать, що й на Капказі двадцять п’ять років був, і вернувся, і женився, і жінка вмерла... Царство їй небесне, вічний покій!.. Тілько годок і прожила... Дочку сам виняньчив, а тепер діждав і заміж віддать її. Чого-чого не бачив, чого не покуштував. (Зітхає.) Давно живу, пора й честь знать!.. Отже, тілько нічого не нагадувать і отак уранці, як скоро встанеш, вийти на подвір’я до схід сонця — легенький вітрець повіває, квітки з садів пахнуть, пташки божі щебечуть назустріч сонцю,— то здається, що тілько вперше бачиш таку красу, що тілько один день і живеш! Один день!.. (Співа.)
Ой мав я жінку Уляночку...
ЯВА II
Гнат іде з улиці до хати і сіда на присьбі. Зітхає.
Іван. Чого ти, Гнате, так тяжко зітхаєш?
Гнат. Хто? Я?.. Так собі. Чого ж мені зітхать?.. А мати дома?
Іван. Пішла до Богунки позиваться за курку.
Г н а т. І не надоїсть, господи, цілий день з людьми гризтися! Мабуть, Софії нема?
Іван. Еге. Ти вгадав! Софії не було, чіплялася до мене, та я мовчав, вона й пішла.
Г н а т. А Софія вернулась?