Іван. Принеси, Софіє, води.
Софія пішла.
Дуже помага, од всякої хвороби помага. Було, оце чи живіт заболить, чи так коло серця чого закруте, або морозить іноді походом — візьмеш тридев’ять...
Софія виносе воду.
Запий. Навхрест запий.
Г нат. Та вже проскочило.
Іван. Нічого, а ти таки запий, навхрест... отак, отак!.. Ну, а що?
Гнат. Нудить.
Іван. Нудить? Дивно! А мені одразу помага.
Софія. Я боюся, щоб ти ще гірше не захворів! Іди, Гнаточку, поки ще не зовсім смеркло, до Цимбала, а то пізніше не застанеш. Тілько не барись.
Г нат. Та хто його знає, як скоро справишся... Може, й заночувать там прийдеться. (Іде.)
Софія. Ото вигадав!
Гнат пішов.
І що в нього таке, тату? Я боюсь...
Іван. Може, що з’їв. Понудить та й пройде, чого там бояться. Воно й від перцю пройде, тілько треба підождать.
Голос Ганни за коном: «Матері твоїй чорт, твоя й мати така!»
Софія. О! Мати обізвались... Я піду в хату, а то на-скоче, то зараз і вилає.;.
Голос Ганни: «Так я тобі й подарую, будеш бачить!» Софія. З ким'це?
Іван. З Богункою. Іди, справді, та лягай. Мене хоч і лаятиме, то байдуже, я ще її і подражню трохи.
Софія. Цур їй — не зачіпайте. (Пішла в хату.)
Іван. Е, ні! Вона як утомиться лайкою, то тоді вже тілько сопе.
Показується Г анна.
ЯВА VI Іван і Ганна.
Ганна (часто повертається в той бік, відкіля вийшла). Взяла личко — віддай ремінець! Я тебе буду позивать цілий рік. Багатирська жінка, куди ж пак! Чорт не видав! Вона дума, як її чоловік був старостою, то можна вже й чужих курей красти. Ще й коверзує! Взяла курку — віддай гуску, от що! Не буде по-твоєму, не буде! Я тобі не Яв-доха,— Ганна свого докаже... От тобі ще на придачу. (Дає дулю.)
Іван. Так її, так!
Ганна. А тобі чого треба? Що ти мені — лаяться заборониш?
Іван. Ні, я вийшов подивиться: думав — рукопашна буде, в очіпки.
Ганна. Іди краще кашлять на піч! Беззубий шкарбан! Одного зуба маєш, та й того скалиш.
І в а п. Отакої! І мені жаль курки, а котру пак курку вона взяла?
Ганна. Саму кращу: там як цесарочка.