Здоров бувай, серце!
А вже ж тая слава На все село стала,
Що дівчина козаченька Серденьком назвала.
Гнат (одчиня двері і підспівує по с лід ні дві строчки). Не будеш мазать?
Софія. Іди, іди!
Гнат (входе). Ну, не пустуй же, я тобі.щось гарне скажу... Батько женуть бички і корову, вже біля млина на тім боці.
Софія. Побіжимо йому назустріч!
Г н а т. А хати нема на кого покинуть.
Софі я. То ти оставайся, а я побіжу. (Хутко витира руки й біжить.)
ЯВА IX
Гнат (один). Голубонька моя! Яка весела в неї вдача! Не дає мені й задуматься... Слава богу, забув Варку! То, бувало, Варка із голови не виходила — все перед очима стояла, а тепер байдуже... Недавно були вмісті на роботі біля машини, до мене й не балакала, а з другими пустувала та сміялась як несамовита, а потім сіла у клуні та плакала тяжко так, що боже мій... Я не витерпів, спитав, чого плаче, а вона глянула на мене, хутко витерла очі, нічого не сказала і побігла до роботи... Жаль її, зав’язала свій вік! І я таки винен... Ну, та вже тепер не вернеш...
ЯВА X Входе Варка.
Варка. Здрастуй, Гнате!
Гнат (набік). Тьфу, аж у серце шпигнуло. Здрастуй. Варка. А Софія де?
Гнат. Нащо тобі?
Варка. Чого ти такий сердитий?
Г н а т. Я? З якої речі?
Варка. Ти-то знаєш. Голос сердитий! Візьми решето, віддаси Софії, я в неї позичала.
Гнат. Поклади. Одначе ти змарніла!
Варка. Тю! А калинівський панич казав мені, що він кращої й не бачив.
Гнат. Познайомилася вже? Скоро.
Варка. Найма до себе в горниці. Вже тричі приїздив. Гнат. Що ж ти, підеш? Степана забула?
Варка. Ох, де там забула! Я не така, як другі, не скоро забуваю. Сам кажеш, що змарніла... Журюся...
Г н а т.. А до панича все ж таки наймешся?
Варка. Побачу. Тим часом поїду в город, там розпитаю, де Степана діли, буду шукать його, а не знайду Степана...
Гнат. То знайдеш Івана?
Варка. Атож? Сохнуть не буду!
Гнат. На біса і в город їздить, і до панича найматься... Така молодиця тілько сліпого не приворожить. Ти б тут пошукала.
Варка. Я тут уже добре опеклася, і досі болить, ніяк загоїть не можу.
Гнат. Невже ще* не забула?