Тим часом Софія проворно розмішує глину і маже щіткою комин.
Ганна. Маж. Про мене, хоч і хліб міси, і обідать вари сам.
Софія. Не сердьтесь, мамо, на нього, то я винна. Я ні йому, ні вам нічого не дам зробить біля хати, я все сама зроблю...
Ганна. Багато наробиш, як раз у раз будеш до чоловіка липнуть.
Софія. Та я не буду... От побачите, мамо, як я комин розмалюю.
Ганна. Ти краще позашпаровуй та черінь добре вирівняй, бо горшки перевертаються, а малювати не треба — то примха.
Гнат. Та нехай малює, краще для ока, хіба воно вам завадить?
Ганна. Не можна вже матері й слова сказать твоїй жінці, наче я її з’їм! Тьфу на твої речі,— хоч в хаті не сиди... (Пішла з хати.)
ЯВА VIII Гнат і Софія.
Гнат. Гедзь матір укусив.
Софія. Не дратуй. Нехай собі. Я їм раз у раз змовчу, покорюсь, то вони й подобріщають. Треба ж їм показать, що вони старші. Аби ти, моє серденько, завше був до мене такий, як тепер, то мені нічого тоді не страшно... Дивись, я зараз півника намалюю.
Гнат підходить до печі й дивиться.
Бач?
Гнат. Хіба це півник? Це голуб!
Софія. Ну, голуб. Це ти, я тебе намалювала. Ти мій голуб! Еге?.. А тут буде проти нього голубка — це я... А ось квіточки* я люблю квітки. Знаєш, я насію в городі рожі, маку, повняків, чорнобривців... Боже, як люблю усякі квітки, а ти любиш?
Гнат (взяв стеблину з віника, умочив у глину і маже Софію). Люблю.
Софія. Ой! Постой же, я тебе щіткою помажу. (Хоче його помазать.)
Гнат ухиляється і вискакує в сіни.
Хіба ти не вернешся. (У двері балака, а за дверима Гнат сміється.) Стривай, стривай, смійся... ти будеш спать, то я тобі всього носа синькою обмажу — от гарний будеш, ха-ха-ха! Ну, йди вже, я не буду тепер мазать, єй-богу, не буду! От противний, мабуть, утік надвір. (Одчиня двері.) Так і є, ха-ха-ха! Злякався. (Малює.) Боже, як гарно, коли любиш і тебе люблять, аж сльози від радощів навертаються! От татко порадуються за моє щастя! А вони боялися, совіту-вали йти заміж у городі за шевця! Візьму у татка грошей і в неділю молебствіє одправлю: за Гната, за татка і... за матір, може, буде добріща. (Співа.)
На городі нивка 5,
Кругом материнка,
Там дівчина жито жала,
Сама чорнобривка.
Жала ж вона, жала,
Стала спочивати.
Ішов козак дорогою,
Став її питати.
Здоров, здоров, козаченьку.
Помагай біг, женче.
Вона ж стала, відказала: