Усю ніч напередодні патлі пекли та висушували медові коржики, а рано-вранці вбирались у мішковину, зав’язували бантика із зеленої стрічки на голові, брали коржики і підкрадалися з тим до гнізд дзьобатих. Сперш до тих, у кого були шибки. Отут їм раптово як заволається веснянок:
І з цими словами жбурляли сухі прянички-медівнички у пташині шибки, а як пряники лишались, то знадоблялись і для простих гнізд, без шибок, прямим прицілом у лоби господарів.
Отоді й починалась на болотах весна.
Я розказую цю малу смішну історію, щоб вона ішла перед великою сумною.
ЛЮТИЙ
Я зустрів Лютого, коли вже смеркалося.
Він замітав у нашому дворі і плакав, бо його очі від морозу сльозилися.
Він першим мене побачив і покликав до себе:
— Ей! Іоаникій!
Це моє ім’я.
— Звідки ви знаєте, як мене звати? Хто ви?
— Знаю, бо свого часу тебе доглядав. Я Лютий.
Від Лютого пахло горілкою і щирістю, і очі його сльозилися.
— Вас хтось образив? — спитав я.
— Так, — відповів Лютий.
Я
Мушу сказати, що в дитинстві мене доглядала величезна купа людей!
Якщо б їх зібрати разом, могла б утворитися, наприклад, окрема політична партія.
І тепер усі вони мене знали.
Ті, хто пам’ятав.
Моя мати вважала, що причиною моєї появи у життя було двоє: вона і решта світу.
Відтак обов’язки доглядати мене, годувати і виховувати були симетрично розподілені між цими двома.
Коли я пояснював мамину філософію одній дівці на ім’я Романа, вона сказала, що ця історія нагадує їй іншу, почуту від старої тітки в електричці.
Що буцім у знайомої цієї тітки була донька, котра поїхала вчитися у Київ, а ця знайома вирішила, що «доручає доньку Богородиці» — і не надто переймалася її проблемами.
Але ж це зовсім не те!
Я так Романі і пояснив.
Це зухвало, і сміливо, і не надто розумно!
Звідки у неї була ця впевненість, що Богородиця так тісно причетна до долі її дівки?
Моя ж мама давала змогу доглядати мене тим людям і незримим, які дійсно були до мене причетні, почували свою відповідальність і відчували мою красу.
Бо ж іще тим, хто дивився на мене в образі немовляти, було одразу зрозуміло, що ось перед ними хлопчик, хлопець, мужик і дід — якась особлива людина, і буде з нею те, що буде, а він буде тим, ким є.