Він покинув вижирати сніг і теж ліг ницьма.
Коли став — на снігу лежало красиве молоде його лице.
— Ху-ух! — весело скрикнув Лютий. — Хто тебе такого навчив?
— Випадково придумалося. Колись ми гуляли з однією дівкою. Вона показувала, як треба складатися, коли вітаєшся із королевою Британії. Не втрималась і впала лицем у сніг. І так утворилося її друге обличчя.
Лютий став на коліна і зробив іще однин свій відбиток веселий. А потім однин дикий і однин з відкритим ротом і з зубами.
— Як ти думаєш, що у мене на умі? — спитав Лютий.
— Я думаю, що ти відчуваєш любов, — сказав я.
ВАСИЛІЙ
Я звусь Іоаникій Бахмач. Мені сім років.
Ми живемо з мамою у половині квартири, а іншу половину здаємо Василію.
До нього не можна говорити, за ним не можна стежити.
Дивитися на Василія можна рівно стільки, скільки звичайна людина, як правило, дивиться на таку саму звичайну.
І не можна бути у ванній і ходити коридором, поки він на кухні їсть.
У Василія є всі руки і ноги, але вони не завжди його слухаються, і це від нього не залежить.
Я думаю: всередині Василія бракує якоїсь нитки, міцної і незримої. А всі його м’язи думають, буцім нитка є, і все роблять так, як якби була.
І щоразу, коли дивишся, як його зусилля закінчуються повною поразкою, — здається, ніби розглядаєш обличчя Великої Хвороби, а може, і самого Христа.
Першого разу, коли я закляк перед Василієм, мама відтягла мене в нашу кімнату і шльопнула. На дотик я тоді був кам’яним.
Василій звивавсь, як волосся Медузи Горгони.
У мене є друг, старший на чотири роки, його звати Йов Цвях.
Ця сама зморшка, котра тягнеться крізь м’язи Василія, пройшла Йову через розум. Він часто протирічить сам собі й кричить, але коли відчуває себе цілісно — вміє чаклувати.
І Славка каже, що його кров — коштовна.
А Ліля — ні.
Славка і Ліля — це такі дівки, які зі мною часто возилися, поки я був дошкільням.
Спочатку тільки Славка, бо вона жила тут, у Боярці, а потім із Василькова приїхала Ліля.
Сітка зморшок або тріщин проходить крізь нас усіх, але у когось вони тонші, у когось — товщі.
Крізь Славчині нерви тягнеться довга, але тоненька тріщина. Дівка постійно плаче, і я не вірю, щоб в неї ще залишилася чаклунська сила.
Інша річ — Ліля.
Її кров для мене коштовна.
У Василія є дружина, але вона живе окремо і приходе час від часу, коли немає вдома ні мами, ні мене.
Я І ЛЮТИЙ