Йовова кров для мене коштовна!
Ось що я думаю про цього хлопця і кров!
Коли я повернулася додому, проводивши Лілю і Моню, у дворі на мене чатував Корєнєв. І сказав отак:
— Слав! У нас із твоєю мамою сталася мала неприємність, тому потрібно тікати. Ми собі втечемо своїм ходом, а ти сама придумай, де тобі цю ніч перебути. Тільки завтра в обід будь у Києві на річковому вокзалі. Запам’ятала — річковий вокзал! Тобі скажуть, як туди добратися. Там тебе знайде один дядько і далі знатиме, куди везти. Ясно?
— Ясно. Як я його знайду? Який буде той дядько?
— Ой, я навіть іще не придумав. Але тебе обов’язково хтось звідти забере. Запам’ятай — річковий вокзал. Зрозуміла?
— Ага.
— Ну все, я мушу тікать! — сказав дядько Корєнєв і зник за рогом.
Мені іти особливо було нікуди, тому я знову пішла на електричку у Стару Боярку, щоб знайти там того Йова, чия кров для мене коштовна.
Дорогою мене наздогнав Йов.
Отой, приблизно мого віку, кучерявий Йов, у котрого іще був братець Лев.
— Послухай, — сказав мені Йов, — мені тут щойно сказали відвезти тебе у Київ.
— Хто сказав?
— Дядько Корєнєв.
— Добре, тільки це може зачекать. Я ж хочу знайти сьогодні Цвяха.
— Славко, вони теж тікають. Ще вчора Цвяхи усією сім’єю виїхали з Боярки.
— У Васильків?! — всередині мене пронеслася шалена думка.
— Та ні, — Йов зніяковів, — у Хмельницький.
Із цими словами він наблизився до дороги і стопонув вантажівку.
— Моя мама, — швидко сказав хлопець, поки ми добігали до вантажівки, яка спинилась трошки далі від нас, — завжди каже, що коли тебе охоплює сум, потрібно їхати стопом.
— А тебе що, охопив сум? — спитала я на те, але Йов уже заліз всередину і не чув.
— Нам до Дніпра! Підкинете? — спитав Йов у водія.
Той подивився на нас із недовірою.
— А ваші батьки знають, чим ви тут займаєтеся?
— Наші батьки зараз тікають — куди бачать! — відповів Йов.
— А ми тікаємо, куди бачимо ми! — додала я.
Водій заспокоївся і повіз.
ДНІПРО ДОВГИЙ ЗМІЙ ПОВЗЕ
На річковому вокзалі було дуже холодно. Нам із Йовом хотілося їсти.
Забрати звідси нас мали тільки завтра в обід.