Але ж він ні з ким не водиться!
У нього є велосипед, він скрізь їздить сам.
І не особливо любе Тіта.
Тож мені так і не доведеться помацати Тітові малі ручки із курячого м’яса.
Прощавай, Терентію!
Ми так і не потоваришували, мій Тіте!
Я повертаюся додому.
Мене питають:
— Кицюню, де твоє волосся?
— Літає скрізь, як порохи, і гнізда з нього в’ють птахи!
— Ясно.
— І кубла з нього в’ють щурі, і крівцю смокчуть комарі!
ЧАСТИНА 3. СЛАВКА
РАНОК, МИ З ЛІЛЕЮ, ІОАНИКІЙ
Ліля з’явилась перед мої очі наступного ранку, перед першим уроком у школі, з-під моєї парти. Очі її були великі й червоні, а в руках — поліетиленова торбочка із різними знахідками. Лілька шепотіла:
— Ти як вчора від мене пішла, я собі подумала, що треба саме в той день до Білогородки дійти. Янка пішла, мама заснула, і сон її забрав. І я тоді встала і пішла собі на Білогородку…
— Як ти її знайшла?
— Прямо йшла, дак і знайшла.
— Тю! Там два рази завертати взагалі-то треба!
— Дай розказать! Прийшла уже дуже пізно…
— Як ти не боялася?
— А кому до мене яке діло? Кого зачіпає чуже горе? Дак слухай — там старої фортеці давно уже нема — саме каміння. А клад дуже-дуже глибоко, метрів десять. Але місце дуже гарне. Є дві криниці старі, в одній — кисіль, а в другій — водка солодка.
— Що?
— Ось що. Сьорбни! — і вона сунула мені в руку майонезну баночку з якоюсь рідиною.
Я скуштувала:
— Солодка водка!
— А я про що?! Ми там точно знайдемо, я думаю навіть…
І тут мене викликали до дошки за те, що я нічо не слухала, а дивилася долі.
Коли я повернулася, Ліля уже заснула.
Вона проспала під партою весь урок, а потім я дістала її звідти під веселі крики товариства й істеричні запитання вчительки. І відвела додому.