Славка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Потім Саня пішов шукати батона і так і не повернувся. Тієї ночі.

Тоді ми намагалися повернутися у гуртожиток, але він уже був зачинений.

Тому ми вирішили залізти по балконах, і полізли, і Міті це вдалося, а дядькові й мені — ні, навіть не знаю, як так сталося, що ми не попадали.

Тому ми вирішили посидіти у кущах і протверезіти. Але заснули і замерзли.

Потім Мітя нам якось відкрив гуртожиток зсередини і забрав у тепло.

Коли ми прийшли, Саня уже спав на своєму ліжку, а на Корєнєва ліжку спала якась зовсім невідома науці дівка.

Корєнь тихенько поклав мене біля неї, а сам пішов шукати собі прихистку.

Оце і все, що стосується моєї роботи і таскання ящиків.

ТОЩА ЖІНКА

Приблизно так я і розказала усе це Лілі.

І тут заходе молода дівка, тоща і зростом тільки трохи за Лільку більша, обійняла малу, забрала і з’їла її бутерброда, а потім сіла в кутку чистити картоплю.

— Це моя мама, — сказала Ліля.

Жінка повернулася до нас і кивнула.

— А це — та дівка, що вчора нам двері роздовбла.

Мама, уже не обертаючись, весело засміялася.

Я образилася чогось, знітилась і видала:

— Ви не можете бути Лілі мамою, бо вам років мало. У скільки ж ви її народили?

Мама повернулася, подивилася на мене лагідно і сказала:

— Не знаю, кицюню, я не пам’ятаю. Це так давно було.

ЧАСТИНА 2. ЛІЛЯ

КІТ

Річ у тому, що батькам мене приніс Кіт у чоботях. У зелених чоботях із загнутими носками і з червоними камінчиками біля колін, які, як відомо, у котів згинаються назад.

Він віддав мене батькам у присмерку. Ті стояли разом і ніяковіли, і передавали мене на руки одне одному.

Але про це не треба говорити.

Вони ж між собою говорили так.

— Ну і що це за птиця?

— Птичка-невеличка.

— Ти коли-небудь її бачив? Ти знаєш, як її звуть?

— Та ні, оце вперше. Можливо, це — Галченя?

— Розгорни і подивись.