Коли це спиниться? Тільки вербова гілка тут може зарадити, зломившись об боки вороного коня.
Я не хотіла їсти під такі звуки!
Я цих «нну!» не їстиму.
Прийшов на обід Корєнєв.
«Чуєте, це татаро-монгольське іго досі там сидить!»
«Чуємо.»
Колись узимку я спала на першому поверсі, а двері в парадне були зачинені на кодовий замок, а якийсь персонаж усе бився біля них, усе смикав, усе ніяк не міг зайти.
Я теж бувала у такій ситуації, але ж код на таких замках - здебільшого із двох цифр.
Можна всі можливі випадки перепробувати - і це не так і довго. Хвилин п’ять.
Але чоловік все смикав, дьоргав і сильно бив.
А може, його не чекають, може, ця жінка, що він іде до неї, не хоче більше його знать!
Невже не можна дочекатися когось надворі?
Ще ж не так і пізно!
Але чоловік розбігався і власним тілом гатив у металеві двері.
Він не хотів гратися із кодом!
Він хотів увійти!
Він хотів видрати замка, розтрощити двері!
А може, і не хотів…
Може, і не хотів увійти!
Може, хотів розбігатися, і гатитися у металеві двері, і скаженіти!
Ні, я вийду і відкрию йому двері!
Чого він не застукає мені у шибку і нормально не попросить відчинити, як деякі робили? Тоді б я знала, що він хоче увійти, а не хоче дико гатитися. А так — я відчиню йому, а він зо злості на ту дівку, яка не дає йому жити, яка не дає йому куди йому завгодно гатитися, — вгатить кулаком мене!
Отак — ГУП! — (це він знову вдарився у двері).
Що Господь як поставив — жодна людина не зрушить.
І от Господь його за двері поставив. І він — та людина, яка навіть двері не зрушить. Усе співпало.
Я сказала жені:
— Словом, я зрозуміла, що з цим хлопцем щось не так. Йому пороблено. Але я можу зарадити.
— Ти?
— До нього треба підійти і поговорити.
— Не знаю. По-моєму, краще не чіпати. Я б на твоєму місці його би боялася.