Славка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Танцюватиму!

— А. Свята справа.

І вони йшли від мене.

Я ж вмикала настільну лампу і піднімала їй голову. Направляючи світло на стіну. Стягувала з ліжка покривало і танцювала в ньому між лампою і стіною, дивлячись на свою тінь на стіні.

Коли дядько Корєнєв одружувався, я несла за його нареченою довгу фату, я так і знала, що вона мені подарує її для танців.

Ніхто не знає, як повернеться його життя, знати б кожному, як повертається до стіни його настільна лампа.

Люди, котрі знають про Бога більше, ніж я, кажуть, що танці — від лукавого.

Пару разів дядькові Кореневу і сусіді вдавалося випадково піддивитися кілька секунд мого танцю. І я скаженіла.

Так от, а в ту суботу я все-таки залишилася з ними на кухні, бо дуже хотіла їсти. Так і спитала:

— А у вас щось поїсти є?

— Нема, — сказав Корєнь.

— Чого?

— Ну, не кожен же день має бути щось поїсти. От сьогодні нема.

— Але ж прикольно було б, якби було б!

— Угу.

Тоді Саня, до цього моменту — мовчазний, подивився на мене з наморщеним лобом і носом і сказав:

— Хоч ти не напрягай!

Корєнь задумався, а тоді видав:

— Лана. Піду в людей поаскаю. Скільки там тій малій треба!

І пішов.

Корєнєв подивився на мене, а потім мовчки пішов курити на балкон.

Хвилин за сім повернувся дядько без їжі, зате із веселим виглядом, і сказав:

— Чуєш, Сань. Тут у Міті є концепт. Він знає один склад харчовий, де можна день погорбатити, а за це дають натурою.

— Шо за «натурою»?

— Консервами там, крупою, пивом.

— І нормально?

— Та не дуже, але, якщо втрьох підемо, то нормально: Я, Ти і Мітя.

— А малу куди?

— Тю, дак із нами!

— Віддай її краще у кімнату дєвкам. Ті будуть із нею возитися.