Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Розгриземо і кістки, — відповів Мауглі. — Ось як ми б’ємося в Джунглях!

Лезо його ножа блиснуло, цього разу над собакою, який повільно плівся під вагою вовка, що навалився на нього ззаду.

— Не чіпай його! Це моя здобич! — хрипів вовк, не розтулюючи щелеп. — Залиш його мені, він мій!

— Хіба твій шлунок ще не повний, Вон-Толла? — запитав хлопець, побачивши, що це саме він. Хоча вовк увесь був у страшних ранах, однак ще міцно тримав зубами свою жертву, не даючи їй можливості викрутитися. — Ого, та під тобою безхвостий! — вигукнув Мауглі, придивляючись до собаки — це дійсно був безхвостий ватажок зграї. — Бачиш, приятелю, як погано вбивати матір і дітей, залишивши батька живим. Здається мені, що цей батько, якого ти залишив, тепер дуже просто поквитається з тобою.

Один собака кинувся на допомогу до свого ватажка, але, перш ніж його щелепи встигли зімкнутися, ніж Мауглі блиснув над ним, а Сірий Брат закінчив справу.

— Ось як ми б’ємося в Джунглях! — повторив хлопець. А Вон-Толла й далі притискав собаку, все глибше вгризаючись у його спину, доки не відчув під зубами кісток хребта. Тоді Вон-Толла зробив останнє зусилля, кістки хруснули, і пес, затремтівши всім тілом, нерухомо простягнувся на землі, а за ним упав і знесилений суперник.

— Досить, Вон-Толла, борг крові сплачено. Вставай і співай свою пісню.

— Йому вже не доведеться більше полювати, — сказав Сірий Брат. — А де ж Акела? Щось давно його не чутно й не видно.

— Вони тікають! — почувся переможний голос Фао. — Агов, мисливці Вільного Племені! Добивайте їх! Вони тікають! Тепер і м’ясо з’їли, і кістки всі розгризли.

— Чекайте! Не дайте їм піти! — раптом пролунав різкий голос Мауглі. — Борг ще не сплачено. Ще залишився борг! Змусьте їх сплатити! Дивіться: вони убили Акелу! Не залишайте живим жодного Червоного Собаки. Смерть усім!

Мауглі з ножем кинувся до річки, щоб перетнути шлях тим собакам, які намагалися врятуватися у воді.

Раптом з-під купи мертвих собак піднялися голова і плечі Акели. Хлопець підбіг і присів на землю поруч зі старим вовком.

— Пам’ятаєш, я казав тобі, що цей бій буде останнім у моєму житті? Так, хороше було полювання. Ну а як ти, Маленький Брате?

— Що про мене говорити! Я цілий, і багато Червоних Собак заплющили назавжди сьогодні очі завдяки мені.

— І я зараз заплющу очі назавжди. Залишися, я хочу померти біля тебе, Маленький Брате!

Мауглі поклав до себе на коліна величезну зранену голову і обійняв роздерту шию Акели.

— Як багато днів пройшло відтоді, коли Шер-Хан гримів серед Джунглів, а маленьке голе людське дитинча качалося в пилюці, — сказав, важко дихаючи, Акела.

— Ні, ні, я не людське дитинча, я вовк. Я однієї крові з вовками Вільного Племені! — кричав Мауглі у відповідь на слова вовка-одинака. — Я не людина і не хочу бути людиною.

— Ні, Маленький Брате, маленьке моє вовченя! Ти не вовк, а людина. Ти весь людина. І якби не ти, Людино, сьогодні Зграя не святкувала б перемоги над Червоними Собаками. Колись я врятував тобі життя; було, що й ти врятував мене, та сьогодні ти врятував життя Зграї. Отже тепер усі борги сплачено, і ти мусиш іти до свого племені. Тож іди до нього, Маленький Брате. Кажу тобі ще раз, око від мого ока. Твоє полювання тут закінчилося. Іди до свого племені.

— Я нікуди не піду. Я буду полювати в Джунглях сам. Я говорив це раніше.

— Після посухи ллють дощі, а після дощів приходить весна. Так і ти, Маленький Брате, повинен повернутися до свого племені. Прийде час, і з’явиться хтось, хто пожене тебе звідси до людей.

— Хто ж може погнати мене?

— Мауглі сам пожене Мауглі. Ти муситимеш повернутися до свого племені, тому що ти людина.

— Коли Мауглі гнатиме Мауглі, тоді я і піду.

— От і все, що я хотів сказати тобі, тепер я скажу кілька слів до мого народу. Адже я був ватажком племені, — мовив Акела. — Допоможи мені підвестися, Маленький Брате.

Мауглі обережно допоміг Акелі підвестися і підтримував його обома руками. Тоді вовк глибоко зітхнув і почав Пісню Смерті, яку завжди співає ватажок Зграї, коли приходить його останній час.

І що довше співав Акела, то дужчав його голос, піднімаючись вище й вище, лунаючи над обома берегами Вайнганги. Пісня обірвалася голосним закликом: «Вдалого полювання!» — і вовк замовк. З останнім звуком пісні Акела посунувся вперед, вислизнув з рук Мауглі та ліг поруч зі своєю останньою жертвою.

Мауглі сидів нерухомо, як камінь, біля тіла Акели, опустивши голову на коліна. Він не бачив і не чув, що відбувалося навколо. А в цей час безжалісні розлючені вовчиці продовжували добивати залишки зграї Червоних Собак. Гамору й криків уже майже не було чути. Вовки один за одним залишали поле битви. Деякі, стрибнувши раз чи два, лягали тут же, на землі, збільшуючи собою купу мертвих тіл. П’ятнадцять вовків і з півдюжини вовчиць Сіонійської Зграї лягли в цей день на березі Вайнганги. А з тих, хто залишився живим, жоден вовк не пішов неушкодженим. Кожен поніс на тілі пам’ять про цей страшний день.

Бій давно вже скінчився, а Мауглі ще сидів біля тіла Акели. На сході зарожевіло небо, повіяв холодний вранішній вітерець. Раптом Мауглі відчув чийсь доторк і побачив біля своїх ніг закривавлену мокру морду Фао. Хлопець устав і, не промовляючи ні слова, показав на величезне тіло Акели, яке лежало на землі. «Вдалого полювання! — сказав Фао, звертаючись до Акели, наче той ще міг його почути, а потім, повернувши голову, крикнув: — Вийте, собаки, сьогодні вночі помер Вовк!» Але ніхто з Червоних Собак не відповів йому. З двохсот Червоних Собак Декану, які пишаються тим, що ніщо живе не витримає їхньої навали, ніхто не повернувся додому, щоб принести звістку про цю страшну битву.