Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У мене було особливе завдання.

— Від батька? Від Корони?

— Я б краще воліла не відповідати, ніж брехати вам.

— Ціную прямоту. Шкода тільки, що мені доведеться будувати тепер здогадки.

Вона знизала плечима.

— Ви говорили, що бували в Берклі? — Запитав я.

Хвилинне коливання, потім:

— Так.

— Не пригадую, щоб коли-небудь бачив вас там.

Знову потиск плечима. Мені захотілося схопити її і потрясти. Замість цього я сказав:

— Ви знали про Мег Девлін. Говорили, що бували в Нью-Йорку.

— По-моєму, ви випереджаєте мене по числу питань.

— Я й не знав, що ми знову граємо в цю гру. Я думав, ми просто базікаємо.

— Тоді добре. Так.

— Скажіть мені ще одну річ, і я, напевно, зможу вам допомогти.

Вона посміхнулася.

— Я не потребую ні якої допомоги. Це у вас повно проблем.

— Можна мені таки запитати?

— Будь ласка, запитуйте. Кожне ваше запитання говорить мені і про те, що я бажаю дізнатися.

— Ви знаєте про найманців Люка. Ви відвідували також і Нью-Мексико.

— Так, я бувала там.

— Спасибі, — подякував я.

— Це все?

— Це все.

— Ви прийшли до якогось висновку?

— Можливо.

— Не хочете сказати мені, до якого?

Я посміхнувся і похитав головою.

На цьому я й зупинився. Кілька прямих запитань, заданих нею, поки ми їхали, привели мене до переконання, що я змусив її гадати про результати моїх умовиводів. Добре б дати цій цікавості розгорітися. Мені вимагалася яка-небудь противага її скритності по тих пунктах, які викликали у мене найбільший інтерес, і яка, як я сподівався, приведе нас до повного обміну відомостями. Крім того, я прийшов-таки до певного висновку відносно неї. Висновок не був завершений, але якщо він вірний, то, раніше чи пізніше я отримаю і решту відповідей. Тому не можна сказати, що я зблефував.

Навколишнє середовище опівдні було пофарбоване у золотисті, оранжеві, жовті і червоні відтінки, з вологими осінніми запахами та прохолодним подихом бризу. А небо блакитне-блакитне, схоже на якісь дорогоцінні камені…