Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, продовжуйте.

— Я пробув в ув'язненні місяць з чимось, хоча за часом Амбера це звелося лише до кількох днів. Мене випустила парочка хлопців, які працюють на даму на ім'я Ясра. Я поговорив з ними і з самою Ясрою і козирнув в Сан-Франциско, на квартиру до Флорі. Там же, в Сан-Франциско, я ще раз відвідав квартиру, де сталося вбивство…

— У будинку Джулії?

— Так. У ньому я виявив магічні ворота, які мені вдалося виламати. Я пройшов через них до місця під назвою Замок Чотирьох Світів. Там вирувала битва, атакуючих, ймовірно, очолював хлопець по імені Далт, особистість не зовсім невідома тут, якщо погортати історію. Пізніше я врятувався від переслідування магічним смерчем і лайливих слів чародія в масці. Я козирнув і потрапив додому. Це було вчора.

— І це все?

— Коротко, так.

— Ви не упустили чогось?

— Зрозуміло, упустив. Наприклад, на порозі воріт був страж, але я зумів-таки пройти.

— Ні, це нісенітниця. А що-небудь інше?

— М-м. Так, сталися два дивні козирні зв'язки, що закінчилися потоком кольорів.

— Розкажіть мені про них.

Я так і зробив.

Коли я закінчив, вона похитала головою.

— Тут ви поставили мене в безвихідь.

Я прикінчив каву і яблуко. Вона налила мені ще.

— Тепер моя черга, — сказав я. — Що ви мали на увазі під «Ага!», коли я згадав про кришталеву печеру?

— Вона була з блакитного кришталю, чи не так? І цей камінь блокував ваші здібності?

— Звідки ви знаєте?

— Саме такого кольору був камінь на кільці, знятому вами з людини минулої ночі.

— Так.

Вона піднялася на ноги, обійшла столик, постояла з хвилину, а потім вказала на моє ліве стегно.

— Чи не будете ви так люб'язні вивернути цю кишеню на стіл?

— Зрозуміло, — посміхнувся я, — як ви дізналися?

На це вона не відповіла, але, втім, це було позачергове питання. Я витягнув з кишені цілу колекцію блакитних каменів — осколки з печери, відірваний мною різьблений гудзик, кільце — і виклав їх на стіл.

Вона взяла гудзик, вивчила її, потім кивнула.

— Так, це те ж саме, — визначила вона.

— Що те ж?

Вона проігнорувала питання і вмочила правий вказівний палець в крапельку пролитої на блюдце кави. А потім накреслила нимм три кільця навколо зібраних разом каменів, проти годинникової стрілки. Потім ще раз кивнула і повернулася на місце. Я викликав Логрус якраз вчасно, щоб зрозуміти, що вона вклала камені в силову клітку. Тепер, коли я продовжував спостереження, мені здалося, що камені випускають слабкі цівки блакитного диму, що залишається в колі.

— Мені здалося, що ви говорили, ніби не вчилися чаклунства.

— Я не чаклунка, — підтвердила вона.