Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Займайте цю кімнату, — запропонувала вона, відкриваючи двері темного дерева. Я кивнув, увійшов туди і озирнувся. Кімната була простора, з великими вікнами, що виходять на південну долину. — У сусідній кімнаті є ванна, — повідомила вона, показавши на двері ліворуч.

— Відмінно. Спасибі. Саме те, що мені потрібно.

— Приводьте себе в порядок відповідно до ваших потреб, — вона підійшла до вікна і подивилася вниз. — Якщо ви не заперечуєте, я зустрінуся з вами там, на терасі, приблизно через годину.

Я підійшов до неї і подивився на велику, вимощену плитами ділянку, красиво затінену стародавніми деревами — їх листя були зараз жовтими, червоними і коричневими і в безлічі усипали внутрішній двір. Межі двору окреслювали порожні тепер клумби, тут же розташовувалося безліч столів і стільців, а серед усього цього зі смаком була розставлена ціла колекція кущів в діжках.

— Чудово.

Вона повернулася до мене.

— Вам потрібно що-небудь особливе?

— Якщо тут є кава, я б не заперечував проти ще однієї чашечки, коли зустрінуся там з вами.

— Я подивлюся.

Вона посміхнулася і, здавалося, на мить потягнулася до мене. В ту мить мені здалося, що вона хотіла, щоб я обійняв її. Але якби це сталося, то викликало б деяку ніяковість. А при даних обставинах я в жодному разі не хотів ніякого панібратства з нею, так як не мав ні найменшого уявлення про те, яку гру вона затіяла. Тому я відповів на її посмішку, потиснув їй руку, сказав «дякую вам», і ретирувався.

— Думаю, що прийму ванну.

Я провів її до дверей.

Приємно було зняти чоботи. І набагато приємніше відмокати в гарячій ванні.

Пізніше, в свіжоначарованому одязі я спустився по сходах і відшукав бічні двері, що вели з кухні на внутрішній двір. Вінта, теж вмита і переодягнена в коричневі штани для верхової їзди та вільну рудувато-коричневу блузу, сиділа за столом в східному куті внутрішнього двору. На столі знаходилися два прилади, і я помітив там кавник і піднос з фруктами і сиром. Я пройшов, загрібаючи шелестке листя носками чобіт, через двір і сів за стіл.

— Ви всім задоволені? — Запитала вона.

— Цілком, — запевнив я.

— Ви повідомили Амбер про своє місцезнаходження?

Я кивнув. Рендом був трохи роздратований тим, що я зник, не давши йому знати, але, втім, він мені цього ніколи не забороняв. Однак, він став набагато менш роздратованим, дізнавшись, що я забрався зовсім не так далеко, і навіть визнав, нарешті, що, напевно, я поступив обачно, зникнувши після такого дивного нападу. «Тримай вуха гостро, а мене — в курсі». — були його останні слова.

— Добре. Кава?

— Будьте люб'язні.

Вона налила і показала на піднос. Я взяв яблуко і відкусив.

— Події розвиваються, — невизначено почала вона, наливши кави і собі.

— Не можу цього заперечувати, — зізнався я.

— А ваші неприємності розмножилися.

— Вірно.

Вона надпила кави.

— Ви не хотіли б розповісти мені про них? — Промовила нарешті вона.

— Вони навіть занадто примножилися, — відповів я. — Минулої ночі ви теж згадали щось про вашу історію, яка надто довга.

Вона слабо посміхнулася.

— Мабуть, ви вважаєте, що в даний момент у вас немає ніяких причин довіряти мені більше ніж потрібно. Я це розумію. Навіщо без потреби довіряти комусь, коли навколо коїться щось небезпечне, що не зовсім тобі зрозуміло. Вірно?