Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Погані сни?

— Могло бути й гірше, — знизав я плечима.

— Можливо, ви все ж щось пробурмотіли якраз перед тим, як я вас розбудила.

— О…

Далеко попереду я помітив маленький вогник на кінці темніючого мису. Вона показала в його бік.

— Коли ми минаємо цю точку, — пояснила вона, — то опинимося на території гавані Бейль-порту. Там ми поснідаємо, і нам дадуть коней.

— І на скільки далеко порт від Лісового Дому?

— Близько ліги, — відповіла вона, — легкого шляху верхи.

Деякий час вона залишалася поруч зі мною, зберігаючи мовчання, дивлячись на узбережжя і море. Вперше за останній час ми просто сиділи поряд з незайнятими руками і вільною головою, у всякому разі, так було у мене.

І в якийсь момент у мені прокинулося чаклунське чуття. Я відчував себе так, немов поруч була присутня магія. Не якогось простого заклинання або аури, а чогось більш тонкого. Я викликав магічне бачення і повернув його до неї. Не було нічого, що кидалося б в очі, але обачність пропонувала мені перевірити глибше. Це я зробив через Логрус…

— Не робіть цього, будь ласка, — попросила вона.

Я тільки що помилився. Взагалі-то вважається досить нетактовним зондувати ось так свого колегу.

— Вибачте, — сказав я. — Я не знав, що ви вивчали Мистецтво.

— Я не вивчала, — відповіла вона. — Але відчуваю його дію.

— У такому випадку з вас, ймовірно, вийшов би непоганий майстер.

— У мене інші інтереси.

— Я подумав, що, можливо, хтось наклав на вас чари, — став виправдовуватися я. — Я просто намагався…

— Що б ви не побачили, — сказала вона, — це належить іншому. Нехай так і залишається.

— Як вам завгодно. Вибачте.

Проте, вона повинна була зрозуміти, що я не міг так цього залишити, бо невідома магія являє собою можливу небезпеку. Тому вона продовжила:

— Запевняю вас, це ніяк не зашкодить вам. Зовсім навпаки.

Я почекав, але з цього приводу вона нічого більше не сказала. Тому я, на дану хвилину, залишив цю тему. Я перевів погляд на маяк. У що ж я таки встрявав, зв'язуючись з нею? Як вона взагалі дізналася, що я повернувся в місто? Не кажучи вже про те, що я відвідаю закуток Смерті саме тоді, коли це зробить вона? Напевно, вона здогадувалася, що таке питання прийде мені в голову, і якщо хоче обопільної довіри, то повинна бути готова пояснити це.

Я знову повернувся до неї, і вона знову посміхалася.

— З підвітряного боку маяка вітер міняється, — вона піднялася. — Вибачте. Мене чекає робота.

— Можна мені допомогти?

— Через хвилину. Я покличу вас, коли мені знадобиться допомога.

Я подивився їй в спину і випробував при цьому моторошне відчуття, що вона теж бачить мене, поза залежністю від того, в яку сторону вона дивиться. А також зміркував, що таке відчуття присутнє в мені вже деякий час.

До того моменту, коли ми причалили, привели все в порядок, і стали підніматися на берег по широкій мощеній дорозі, що веде до заїжджого двору з швидко вилітаючим з труби димом, небо на сході зблідло… Після доброго сніданку світ вже виявився повністю залитий ранковим світлом. Потім ми попрямували до платної стайні, де нам для поїздки в маєток її батька надали трьох спокійних коней.

Стояв один з тих ясних погожих осінніх днів, які з настанням сезону вітрів стають все рідші і цінніші. Я нарешті відчув, що відпочив, а на заїзді знайшлася кава, що не так-то часто трапляється в Амбері, за межами палацу — і я з задоволенням випив ранкову чашку. Приємно було їхати не поспішаючи і вдихати аромати місцевості, дивитися, як тане роса на виблискуючих травах і зірваних листках, відчувати вітер, чути і бачити зграї птахів, що відлітають на Острови Сонця. Ми їхали мовчки, і за всю дорогу не відбулося нічого, здатного порушити мій настрій. Спогади про невдачі, зраду, страждання і насильство гострі, але вони-таки блякнуть, тоді як подібні інтерлюдії, варто мені закрити очі і згадати минуле, чомусь тривають довше їх. Я їхав поруч з Вінтою Бейль під ранковим небом повз кам'яні будинки і огорожі, і крикливі морські птахи випадково залетіли в край виноградарів на схід від Амбера, і коса Часу не була владна в цьому куточку мого серця.

Діставшись до Лісового Дому, ми надали бейлівським слугам можливість зайнятися кіньми. Вони подбають, щоб коні повернулися назад. Потім Дрю відправився до себе, а я попрямував разом з Вінтою до величезного особняка на вершині пагорба. Звідти відкривався прекрасний вид на кам'янисті долини і схили пагорбів, де вирощували виноград. Поки ми йшли до будинку, до нас кілька разів підбігали, намагаючись ластитися, собаки, і навіть коли ми увійшли в будинок, їх радісний гавкіт ні-ні та й долинав до нас. Дерево і коване залізо, підлоги з сірих кам'яних плит, високі стелі з важкими кроквами, верхній ряд вікон, сімейні портрети, пара невеликих гобеленів оранжево-рожевого, коричневого, білого і синього кольорів, колекція старої зброї, з деякими ознаками іржі, плями сажі на сірому камені біля вогнища… Ми пройшли через великий парадний хол і піднялися по сходах.