Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я відійшов і зняв Фракіра з шиї задушеного. Той швидко зник у моєму рукаві. Змінений меч підійшов до піхов, і я загнав його туди і поправив пояс, що збився на спину.

— Ходімо, — запропонував я їй.

Вчотирьох ми почимчикували назад до Портовій Дорозі. Роззяви швидко прибиралися з нашого шляху. Хтось, певно, вже грабував мерців. Чорт забирай, і це рідний дім!

5

Далі мій шлях лежить з леді Вінтою і двома служителями Будинку Бейля, мій бік все ще саднить від удару об руків'я меча. Небо все так само заливає яскраве світло місяця і зірок, і морський туман приховує закуток Смерті. На щастя від сутички, яка тільки що сталася, я отримав тільки синяк на боці. Яким чином вони так швидко виявили мене після повернення в Амбер, я не зміг додуматися. Але Вінта, здається, щось знала про це, і мені хотілося довіритися їй, тому що я був трохи з нею знайомий і тому що вона втратила свого дружка, дядю Каїна, в чому був винен мій колишній друг Люк, зі сторони якого, здається, і виходило все, пов'язане з блакитними каменями.

Коли ми повернули до моря, віддаляючись від Портової Дороги, я поцікавився, що вона задумала.

— Я думав, ми прямуємо до Лози, — сказав я.

— Ви ж знали, що вам загрожує небезпека, — відрізала вона.

— Гадаю, це досить очевидно.

— Я могла б провести вас в міський будинок батька, — сказала вона, — або ми могли б провести вас до палацу, але хтось знає, що ви тут, і йому не буде потрібно багато часу на те, щоб дістатися до вас…

— Вірно.

— Тут у нас припасена шлюпка. Ми можемо проплисти уздовж узбережжя і дістатися під ранок до заміського будинку батька. Ви щезнете. Всякий, хто розшукує вас в Амбері, зайде в безвихідь.

— Думаєте, у Палаці я не буду в безпеці?

— Напевно, — сказала вона. — Адже про ваше місцеперебування будуть знати оточуючі. Їдьте зі мною, і все буде інакше.

— Я зникну, а Рендом дізнається від одного з вартових, що я відправився в Закуток Смерті. Це викличе чимало страхів і велику метушню.

— Ви можете зв'язатися з ним вранці по Карті і повідомити, що знаходитеся за містом, якщо у вас з собою є Карти.

— Вірно. Але як же ви дізналися, де мене знайти в цей вечір? Ви не переконаєте мене, що ми зустрілися випадково.

— Ні, ми йшли слідом за вами. І влаштувалися в закладі навпроти «Білла».

— Ви передбачили сьогоднішню пригоду?

— Я враховувала таку можливість. Якби я знала все, то, звичайно ж, перешкодила би цьому.

— Що відбувається? Що ви знаєте про все це, і яка ваша роль у всьому цьому?

Вона розсміялася, і я раптом зловив себе на тому, що в перший раз чую, як вона сміється. І не холодним знущальним сміхом, який можна було очікувати від коханки Каїна.

— Я хочу відплисти, поки не почався приплив, — сказала вона, — а ви, напевно, захочете почути розповідь, на яку піде вся ніч. Що ж ми виберемо, Мерлін? Безпеку або угамування цікавості?

— Я хотів би і того, і іншого, але прийму і по черзі.

— Іде, — погодилася вона, а потім звернулася до супутника поменше зростом, якого я стукнув. — Ярл, вирушай додому. Вранці скажи батькові, що я вирішила повернутися в Лісовий будинок. Скажи йому, що ніч була хороша, і я вирішила покататися на шлюпці і тому підняла вітрило. Не згадуй про Мерліна.

Слуга доторкнувся до капелюха.

— Добре, пані…

Він повернувся і пішов назад тим же шляхом, яким м прийшли.

— Ходімо, — запропонувала потім вона, і разом з рослим хлопцем, якого, як я пізніше дізнався, звали Дрю, повела мене по пірсу туди, де знаходилася причалена шлюпка.