Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я відчуваю, що наші шляхи перетнуться, так як ведуть до однієї мети.

— Хто ти?

Знову сміх.

— Ні. Не зараз. Ще рано. Я хочу лише подивитися на тебе і поспостерігати за твоїми реакціями.

— Ну, досить помилувався?

— Майже.

— Якщо наші шляхи перетнуться, то нехай це зіткнення відбудеться зараз, — кинув я. — Я хотів би прибрати тебе з дороги і зайнятися деякими військовими приготуваннями.

— Ціную зарозумілість. Але коли прийде час вибору, вибирати будеш не ти.

— Я готовий і почекати, — я обережно простягнув уздовж тунелю Логрус відросток.

Нічого… Мій зонд не виявив нічого…

— Захоплююся твоїм виступом. ось!

Щось понеслося в мою сторону. Магічне продовження моєї руки повідомило мене, що воно м'яке, надто м'яке і податливе, щоб заподіяти мені якусь справжню шкоду — велика прохолодна маса, яка переливалася різними кольорами…

Я не відступив і простягнув маніпулятор крізь неї — за її межі, далі, ще далі, майже дотягнувшись до джерела. Я зустрів щось відчутне і все ж податливе; можливо тіло, а може, й ні; занадто велике, щоб миттєво рвонути його до себе.

Моїй логрусовій кінцівці підсунули кілька дрібних предметів, твердих, і з досить малою масою. Я схопився за один з них, відірвав його від того, що тримало, і поніс до себе.

Безсловесний імпульс крайнього подиву вирвався з мене одночасно з летячою масою і поверненням предмета, вирваного силою Логруса.

Навколо мене наче вибухнув Феєрверк: квіти, квіти, квіти, квіти. Фіалки, анемони, нарциси, троянди… Я почув, як охнула Флора, коли сотні їх посипалися в кімнату. Контакт тут же перервали. Я усвідомлював, що тримаю в правій руці щось маленьке й тверде, а ніздрі мені забило запахами цього гербарію.

— Що за чортівня? — Поцікавилася Флора. — Що трапилося?

— Не знаю, — відповів я, змахуючи з сорочки пелюстки. — Ти любиш квіти? Можеш залишити їх собі…

— Дякую, але я віддаю перевагу поміркованості, — подякувала вона, розглядаючи яскраву гору біля моїх ніг. — Хто їх прислав?

— Безіменна особа на другому кінці темного тунелю.

— Навіщо?

— Можливо, для зниження витрат на похорони. Не знаю. Тон всієї розмови був дещо загрозливим.

— Було б добре, якби ти допоміг мені зібрати їх перш, ніж підеш.

— Зрозуміло, — запевнив я її.

— На кухні та у ванній є вази. Пішли.

Я пішов за нею і забрав кілька ваз. По дорозі я вивчав предмет, витягнутий мною з іншого кінця тунелю. Це був блакитний гудзик в золотій оправі, з кількома темно-синіми нитками, які усе ще стирчали з неї. На поверхні її був вирізаний чотиригранний візерунок. Я показав Флорі, але та похитала головою.

— Вона нічого мені не говорить.

Я порився в кишені і витягнув осколки каменю з кришталевої печери. Здається, це був один і той же матеріал. Фракір злегка ворухнувся, коли я проносив гудзик поруч з ним, а потім знову впав у непорушність, немов йому набридло попереджати мене про блакитні камені через те, що я нічого не робив.

— Дивно, — промовив я.

— Було б непогано поставити кілька троянд на туалетному столику, — сказала мені Флора. — І пару змішаних букетів на трюмо. Знаєш, Мені ніхто жодного разу ще не присилав квітів таким способом. Це досить оригінальне нововведення. Ти впевнений, що вони призначені тобі?