Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я пробурчав щось собі під ніс і продовжував складати букети.

Пізніше, коли ми сиділи на кухні, сьорбаючи каву і розмірковуючи, Флорапомітила:

— Це справа віддає надприродним.

— Так.

— Можливо, тобі варто було б обговорити її з Фі після того, як ти поговориш з Рендомом.

— Можливо.

— І раз вже про нього зайшла мова: хіба не потрібно тобі викликати Рендома?

— Можливо.

— Що значить «можливо»? Його треба попередити.

— Вірно. Але у мене таке відчуття, що перебування в безпеці не дасть мені відповідей ні на які питання.

— Що ж у тебе на розумі, Мерль?

— У тебе є машина?

— Так. Я купила її всього кілька днів тому. А що?

Я витягнув з кишені гудзик і камені, розсипав їх по столу і знову став розглядати.

— Просто, поки ми збирали квіти, мені прийшло в голову, де я міг бачити ще один такий же.

— Так?

— Є один спогад, давно загнаний мною в глибини пам'яті, так як він сильно мене засмучує: картина з Джулією в момент, коли я її виявив. Тепер, здається, я згадав, що на шиї у неї був кулон з блакитним каменем. Можливо, це просто збіг, але…

Вона кивнула.

— А можливо і ні. Але навіть якщо це і так, тепер, імовірно, він у поліції.

— О, сама ця штука мені не потрібна. Але це доводить, що насправді я оглянув квартиру не так добре, як міг би, так як довелося спішно забиратися геть. Я хочу ще раз побувати там перш, ніж повернуся в Амбер. Мені досі невтямки, як туди потрапила та тварюка.

— А що, якщо з квартири все винесли? Або її здали вже комусь?

— Є тільки один спосіб з'ясувати це, — знизав я плечима.

— Гаразд, я відвезу тебе туди.

Кілька хвилин потому ми сиділи в її машині, і я вказував, куди їхати. Дорога зайняла хвилин двадцять під сонячним передвечірнім небом з рідкісними хмарами. Час я витратив в основному на певні приготування сил Логрусу, і до того часу, як ми дісталися до потрібного району, я був вже у всеозброєнні.

— Поверни ось тут і об'їдь житловий масив, — сказав я їй. — Я покажу, де припаркуватися, якщо є місце.

Воно знайшлося неподалік від того місця, де я залишав свою машину того дня.

Коли ми зупинилися поруч з тротуаром, вона глянула на мене.

— І що тепер? Ми просто підемо до дому і постукаємо?

— Я маю намір зробити нас невидимими, — повідомив я її. — І маю намір знаходиться в такому стані до тих пір, поки ми не увійдемо в квартиру. Однак, щоб ми бачили один одного, тобі доведеться залишатися разом зі мною.

Вона кивнула.