Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дворкін одного разу виконав зі мною таке, — згадала вона, — коли я ще була дівчиськом. Я тоді за багатьма підглядала, — вона тихо розсміялася. — Я вже й забула про це.

Я зробив останні штрихи складного заклинання і наклав його на нас; коли я закінчив, світ за лобовим склом потьмянів. Ми вибиралися з автомобіля з боку сидіння пасажира, і враження складалося таке, немов я дивлюся на навколишній крізь сірі сонцезахисні окуляри. Ми повільно дійшли до рогу і звернули праворуч.

— А важко навчитися цьому заклинанню? — Запитала вона. — Знати його, напевно, дуже зручно.

— На нещастя, так, — відповів я. — Найбільший його недолік в тому, що його не можна просто виконати в будь-яку мить, якщо заздалегідь не підготуватися. Тому, якщо починати з нуля, то для створення його потрібно близько двадцяти хвилин.

Ми звернули на доріжку до великого старого будинку.

— Який поверх? — Запитала вона.

— Останній.

Ми піднялися і опинилися перед вхідними дверима. Вони були замкнені. Безсумнівно, мешканці тепер стали акуратнішими в цих справах.

— Зламати? — Прошепотіла Флора.

— Занадто шумно, — відповів я.

Я поклав праву долоню на ручку дверей і віддав безмовний наказ Фракіру. Той відмотав дві петлі з мого зап'ястя і зробився видимим, рушивши по замку і вповзаючи в замкову щілину. Послідувало стискання, напруга і кілька жорстких рухів.

Тихе клацання дало знати, що засув відсунутий, і я повернув ручку і обережно потягнув на себе. Двері відчинилися. Фракір знову став браслетом і перейшов у невидимість.

Ми увійшли і тихо прикрили за собою двері. У кривому дзеркалі нас не було видно. Я повів Флору вгору по сходах.

З боку однієї з квартир на другому поверсі доносилися тихі голоси. І все. Ніякого вітру. Ніяких собак, здатних нас унюхати… І голоси стихли перш, ніж ми дісталися до третього поверху.

Я побачив. що двері в квартиру Джулії замінені. Вони були трохи темнішими і відрізнялася блискучим новим замком. Я обережно постукав у них, і ми почекали. Жодної відповіді не послідувало, але приблизно через пів-хвилини я постукав ще раз, і ми знову почекали.

Ніхто не підійшов, тому я спробував двері. Вони були замкнені, але Фракір повторив свій фокус, і я опинився на порозі. Рука моя тремтіла, так як згадався мій минулий візит. Зараз я знав, що понівечений труп там більше не лежить. Знав, що мене не чекає в засідці ніякий інший звір-убивця. І все ж спогад змусив мене затриматися на кілька зайвих секунд.

— Що трапилося? — Прошепотіла Флора.

— Нічого, — відповів я і поштовхом відчинив двері.

Квартира, наскільки я зрозумів, була частково мебльована. Меблі, які переходили разом з квартирою від власника до власника, залишилися колишніми — диван і приставні столики, кілька стільців, великий стіл; але все, що належало особисто Джулії, зникло. На підлозі лежав новий килим, а саму підлогу недавно відполірували. Несхоже було, щоб квартиру знову здали, так як не було ніякого особистого майна.

Ми увійшли, і я прикрив двері, скинув огортаюче нас заклинання і став обходити кімнати. Коли наші магічні вуалі зникли, в квартирі стало помітно світліше.

— По-моєму, ти тут нічого не знайдеш, — висловила свою думку Флора. Я відчуваю запах воску, дезинфекції та фарби…

Я кивнув.

— Тут марно шукати просто так, — погодився я. — Але я хочу спробувати один метод.

Я заспокоїв розум і закликав логрусовий зір. Якщо тут були пророблені магічні дії, то залишилися їхні сліди, які можна виявити таким способом. Потім я повільно пройшовся по квартирі, через вітальню, розглядаючи через Логрус всі предмети. Флора оглядала все самостійно, і обстеження її полягало в заглядання під всілякі предмети. Кімната злегка заколихалася, коли я просканував її на тих довжинах хвиль, де існувала найбільша вірогідність помітити шукані мною прояви — принаймні, це найкращий спосіб описати такий процес в цьому відображенні.

Від мого пильного погляду не вислизнуло нічого; ні велика, ні мале. Але ніщо і не відкрилося йому. Після довгих хвилин огляду я перебрався в спальню.

Флора, напевно, почула, як у мене перехопило подих, бо вона всього за кілька секунд опинилася в спальні поруч зі мною, розглядаючи комод, перед яким я стояв.

— У ньому щось є? — Запитала вона, простягаючи руку вперед, і відразу ж прибравши її.

— Ні. За ним, — пояснив я.

При прибиранні квартири комод пересунули. Раніше він займав місце на кілька футів правіше. І те, що я тепер побачив, знаходилося зліва від нього і над ним, решта від мого погляду приховував комод. Я вхопився за цей предмет обстановки і зрушив його вправо, на місце, яке він займав раніше.

— Все одно нічого не бачу, — сказала Флора.