Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я взяв її за руку і простягнув силу Логруса так, щоб вона побачила те, що бачив я.

— Та-ак, — вона підняла руку і окреслила на стіні слабкий контур прямокутника. — Це виглядає немов… двері.

Я вивчив його — тьмяну лінію збляклого вогню. Двері були явно замуровані і перебували в такому стані чималий час. В остаточному підсумку лінія потьмяніє ще більше, а потім повністю зникне.

— Це ТІ двері, — відповів я.

Вона потягнула мене в іншу кімнату подивитися на протилежну стіну.

— Тут нічого немає, — зазначила вона. — Дорога не веде наскрізь.

— Ось тепер ти отримала підтвердження, — схвалив я. — Двері ведуть в якесь інше місце.

— Куди ж?

— Туди, де мешкають тварюки, одна з яких убила Джулію.

— Ти можеш відкрити їх?

— Я готовий провести перед нею стільки часу, скільки знадобиться, — запевнив я її, — і спробувати це зробити.

Я повернувся в спальню і знову вивчив двері.

— Мерлін, — запитала вона, коли я випустив її руку і підняв свою перед собою. — Хіба тобі не здається, що настав той момент, коли тобі слід звернутися до Ренді, розповісти йому про все, що сталося і, напевно, попросити Жерара постояти поруч з тобою, якщо тобі вдасться відкрити ці двері?

— Мабуть, слід було б, — погодився я. — Але я цього не зроблю.

— Чому?

— Тому що він може заборонити це.

Я опустив руки і обернувся до неї.

— Мушу визнати, що ти привела непоганий аргумент, — сказав я. — Ренді треба розповісти все, і я, ймовірно, і так занадто довго відкладав це. Тому я ось що хотів би від тебе: повернися до машини і чекай. Дай мені годину. Якщо я до того часу не вийду, зв'яжися з Рендомом, розкажи йому про все, що повідомив тобі я, і розкажи йому також про цідвері.

— Ну не знаю, — засумнівалася вона. — Якщо ти не з'явишся, Рендом буде розлютований, і мені не поздоровиться.

— А ти скажи йому, що я наполягав, і ти нічого не могла вдіяти. А, власне, якщо подумати, то так воно і є.

Вона стиснула губи.

— Мені твоя витівка не подобається, хоча залишитися я теж не прагну. Може, прихопиш з собою ручну гранату?

Вона підняла сумочку і почала швидко її відкривати.

— Ні. Спасибі. А навіщо ти взагалі тримаєш її при собі?

— Я завжди їх ношу з собою в цьому Відображенні, — посміхнулася вона. — Може завжди стати в нагоді. Ну, гаразд, я піду почекаю.

Вона злегка цмокнула мене в щоку і повернулася до дверей.

— І постарайся дістатися до Фіони, — попросив я її. — Якщо я не з'явлюся. Розкажи і їй всю цю історію. Вона може знайти до цієї справи інший підхід.

Вона кивнула і вийшла. Я почекав, поки не почув, як зачинилися двері, а потім повністю зосередив усю свою увагу на яскравому прямокутнику. Але вся лінія була приблизно однакової яскравості, лише в кількох місцях блиск здавався густішим і інтенсивнішим, а в більшості — вже потьмянів. Я повільно провів долонею правої руки уздовж лінії приблизно в дюймі над поверхнею стіни. При цьому я відчував легке поколювання, відчуття, схоже на жар. І, як і слід було очікувати, над більш яскравими місцями він відчувався найсильніше. Я сприйняв цю звістку, як вказівку, що в цих точках шов менш стійкий. Відмінно. Скоро я з'ясую, чи можна зламати ці двері, після чого виявлені точки і піддадуться атаці.

Я занурив руки глибше в Логрус до тих пір, поки не надів його відростки, немов рукавички з еластичними пальцями, але міцніші металу і чутливіші за язик в місцях, де зосереджувалася сила. Я підвів праву руку до найближчої точки, яка перебувала на одному рівні з моїм стегном. Торкнувшись цієї ділянки збільшеної яскравості, я помацав ритм старого заклинання. Потім я натиснув, зробивши відросток Логрус тонше і тонше, поки він не пройшов. Тут же пульсація стала постійною. Я повторив дослід в місці вище і ліворуч.

Деякий час я стояв, обмацуючи магію, яка замурувала двері, і мої тоненькі волоски маніпуляторів розбіглися в її матриці. Я спробував порухати ними, спершу вгору, потім вниз. Правою вдалося ковзнути трохи далі, ніж лівою, в обох напрямках, перш ніж відростки зупинили стиск і опір. Я викликав нові сили з тіла Логруса, що плавав, немов привид у мені і переді мною, і влив цю енергію в рукавички-маніпулятори, і коли я це зробив, візерунок Логруа знову змінив свою форму. Коли я знову спробував рушити руками, права зісковзнула вниз приблизно на фут, перш ніж застрягла в пульсації; коли ж я штовхнув її вгору, вона піднялася майже до кінця, але коли я потягнув її вниз, вона опустилася дюймів десь на шість нижче початкової точки.