"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Годинник Запари показував двадцять третю годину, коли експедиція вирушила в напрямі до берега. Виряджаючи їх, Кар заборонив будь-кому, хоч би на яку відстань од пароплава, супроводити експедицію.

— Захопитесь, то хтозна-куди забіжите, — відповів він на просьбу дозволити пробігти кількасот метрів із товаришами.

Начальником розвідувальної партії Кар призначив Запару, а на головного провідника — Вершомета.

Мисливець захопив з собою кишеньковий компас і вивірив напрямок від пароплава на острів.

Нарешті рушили.

Перших кілька хвилин іти було легко. Велетенська крижина, що в середину її вмерз «Лахтак», мала майже рівну, як на ставку, поверхню. Встелена сніговим настилом, вона утворювала прекрасний шлях. Та далі, коли перейшли цю крижину, потрапили відразу в тороси. Уламки крижин стирчали навколо, ніби хвилі, що раптом замерзли під час шторму. Тороси доводилося здебільшого обминати. Часами ж лижники змушені були лізти через них.

Що ближче підходили до берега, то менш помітним між кригою ставав пароплав. Трохи згодом не можна вже було розрізнити щогли, димар, корму і бак, — натомість над крижаною поверхнею чорніла пляма.

— Не натрапити б нам на ополонку, — мовив Запара, спускаючись з невисокої крижаної скелі, що через неї довелось перелазити, бо вона на кількасот метрів загородила шлях.

— Хіба за такого морозу можна думати про ополонку? — здивувався юнга.

— О, це зовсім не диво, що в Полярному морі[25] навіть під час найлютіших морозів, є тріщини й ополонки, — відказав Запара. — Це довели спостереження багатьох видатних мандрівників по Арктиці. Та ми можемо спитати Вершомета. Скажи, мисливче, ти знаєш криги, — чи трапляються, навіть у великі морози, тріщини та ополонки в полярних морях?

Вершомет, що чув їхню розмову, відповів, звертаючись до Запари:

— Степан — хлопчисько молодий. У полярних льодах він не бував, а побуває тут, то дивуватись не буде. Відкриту воду серед криги мені самому доводилось зустрічати в просто-таки шалені морози.

Іти ставало важче, і Стьопа відчув, що він добре розігрівся. Вони йшли вже півгодини, і берег лежав зовсім близько від них, але тепер розвідники посувалися дуже поволі.

Нарешті, стомлений юнга помітив за кілька метрів від себе берегові скелі. З хвилюванням Стьопа збіг на ті скелі й перший опинився на березі.

Четверо лижників стояли на нікому не відомому острові.

Розділ VII

Товстий шар снігу вкривав острів. Із снігу стирчали заледенілі скелі, і лише вони свідчили, що тут починався берег. За триста — чотириста метрів від того місця, де стояли лижники» здіймалося пасмо горбів, закриваючи внутрішню частину острова. Хто знає, який завбільшки цей острів. Запара гадав, що він не великий. Миль за п'ятдесят чи сто на південь від цього місця багато років тому продрейфував у кризі пароплав «Фрам» і ніякої землі не зустрів.

— Ходімо на вершину горба, — запропонував гідролог.

— А я радив би поспішати назад на «Лахтак», — серйозним тоном відказав Вершомет.

Троє товаришів здивовано повернулися до нього.

— Дивіться! — сказав мисливець і показав рукою на захід.

Всі глянули в напрямі, куди показувала рука Вершомета. Західний край неба похмурнів чи то туманом, чи то хмарами. Темне пасмо швидко затягало бліді зорі й насувалось назустріч місяцеві. Війнув легенький вітрець.

— Із заходу йде вітер, — промовив мисливець. — Буде пурга.

Всі зрозуміли небезпеку раптової завірюхи. Коли вона захопить їх на кризі, між пароплавом і островом, то чи знайдуть вони у сніговій імлі пароплав? І кожен подумав: «Навряд». Коли ж вітер набере ураганної сили і розіб'є крижане поле на уламки, а потім понесе ці уламки в океанські простори, тоді їх, безперечно, чекає загибель. А що може трапитись, коли вони залишаться на острові? Вітер рушить крижане поле у далечінь і понесе разом із кригою «Лахтак». Хай за кілька днів стихне завірюха, — перед ними відкриється простір крижаного моря, і вони залишаться самотні, приречені на смерть від голоду й холоду. З ними ж харчів, коли навіть економити, тільки на два дні. Дві рушниці й п'ятдесят патронів навряд чи дадуть щось на цьому острові під час полярної ночі.

— А може… — промовив Павлюк, наче відповідаючи на спільне запитання, і показав під ноги.

При місячному світлі на снігу видніли відбитки ніг якогось звіра. Слід свідчив, що звір мав зріст не більший від собаки або навіть зайця.

Пильно придивившись, вони знайшли чимало таких слідів. Мабуть, острів багатий на цього звіра, що стоптав сніг усього узбережжя.

— Песці, — пояснив Вершомет. — Цим звіром не прогодуєшся, коли хліба і масла або хоч ведмежатини не матимеш.

Вирішили вертатись на пароплав. Це мусили робити, не гаючи жодної хвилини. Урагани в Арктиці здіймаються швидко і тривають довго. Запара і його товариші зрозуміли, яка страшна небезпека їм загрожує.

— Рушаймо! — скомандував мисливець. І всі мовчки повернули на кригу.

[25] Те ж саме, що й Північний Льодовитий океан.