"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ішли, як і раніше, зв'язані один з одним.

Вершомет ішов попереду, тримаючись руками за таємничий мотузок. Свої лижі, поламану й цілу, він залишив на місці, де трапилась аварія. То мало правити за одмітний знак. Стьопа посувався на лижах. Мотузок був натягнений на залізних кілках і дерев'яних стовпчиках. Здіймався він приблизно на півметра над кригою.

Стомлені пургою, мисливець і юнак, скільки мали сили, поспішали вперед, щоб з'ясувати, де кінець мотузка. Але йти їм було нелегко: мусили одвойовувати кожний крок крижаного простору, кожен метр мотузка. У Стьопи промайнула думка, що в той час, як вони просуваються повільно, Запара і Павлюк, підхоплені вітром, що дме їм у спину, мчать дуже швидко.

Пройшовши кроків з п'ятдесят, відчули, що добре впріли, бо вітер щохвилини посилювався. Ще десять кроків, і мотузок обірвався.

Зупинившись, помацали навколо, чи немає продовження. Але нічого не знайшли. Можна було вертатись назад. Від того невдалого завершення своїх розшуків вони навіть зраділи. Адже тим самим могло закінчитися й на двісті чи Триста кроків далі, а пройти ті кроки — як важко! Тепер же вони поверталися, підштовхувані вітром і з надією, що, може, їхні товариші викрили таємницю мотузка. Втроє менше пішло часу, щоб повернутись до поламаної лижі Вершомета. Вирішили йти далі вслід за товаришами.

Стали по обидва боки мотузка і пішли поруч.

Тепер іти було легше і тому, що вітер дув у спину, і тому, що крига порівнішала. Тороси зустрічалися рідко.

Вітер заважав розмовляти, відносячи слова наперед.

Раптом у темряві, за кілька кроків від них, гостинно блимнув вогник. Мисливець щосили гукнув. У відповідь вогник затанцював, загойдався. Очевидно, вітер доніс туди звук голосу. Вони догадалися, що чути звуки, які йдуть звідти, їм заважає супротивний вітер.

Ще хвилина, і перед ними з'явилося кілька постатей. Двоє тримали ліхтарі. Це були Соломін і Котовай. Біля них стояли Павлюк і Запара. Вітер не давав говорити, — він викрадав слова, уривав фрази, глушив або перекручував звуки розмови. Але всі зрозуміли, що матроси розшукували чотирьох лижників і мусили бути десь недалеко від пароплава. І справді, за якихось десять хвилин усі опинилися біля борту «Лахтака».

Там їх радо привітали Кар і Торба.

Виявилось, що коли почалась завірюха, Кар, турбуючись за експедицію, наказав протягти на кількасот метрів від пароплава канати. Штурман правильно розрахував, що коли вони повертатимуться, то, не потрапивши до пароплава, обов'язково зачепляться за канат. Знаючи вправність і досвід Вершомета, він був певний, що мисливець пройде десь недалеко від «Лахтака».

Тримаючись за канат, люди з ліхтарями безперервно ходили поблизу пароплава, сподіваючись зустріти своїх розвідників з острова Місячної Ночі.

Пурга посилювалася. Всі повернулися на пароплав. Розвідники, розташувавшись навколо пічки, грілися чаєм і розповідали про свої враження від острова й подорожі.

Розділ IX

Це трапилося через два дні після їх подорожі на острів Місячної Ночі.

Коли Павлюк прокинувся і висунув голову з-під кожуха, його здивував вогонь, що освітлював вікно радіорубки.

«Пожежа!» — подумав він і кинувся на палубу.

На кормі, наче величезне багаття, палало кілька бочок з-під смоли. Полум'я освітлювало палубу, димар і щогли пароплава, що виступали на фоні навколишньої глибокої темряви. Ніч контрастувала з огнем і від того ставала ще чорнішою. Біля вогню темними плямами топився сніг, від талої води біле снігове покривало палуби ставало сірим.

Слабе тріщання розпечених клепок було єдине, що порушувало тишу.

Кочегар зрозумів страшну небезпеку. Він перший помітив п — товариші, очевидно/спокійно спали або відпочивали в загальному приміщенні.

«Будити!» — промайнула думка. Але в той же час з півбака, де висів пароплавний дзвін, полинули швидкі, енергійні звуки пожежної тривоги.

«Вахтовий! — догадався Павлюк. — Але чи почують у трюмі? Мій номер сім: вогнегаситель і сокира», — вихором мчали думки.

На випадок пожежі між командою пароплава заздалегідь було розподілено обов'язки. Кожен числився під певним номером, і кожен номер мав свій протипожежний інструмент і певні обов'язки.

Павлюк знав, що вогнегасителі лежать у загальному кубрику, — їх заховали там від морозу. Сокира лежала в пожежному ящику, тут же, на кормі.

Дужим ударом кочегар збив дверцята з ящика і вихопив звідти сокиру.

З сокирою в руках він кинувся до люка, що вів у загальний кубрик. Відкриваючи дверцята, він ще раз, з лихим серцем, подумав про вахтового, що вибивав у дзвін тривогу: «В кубрику напевне нічого не чують». Та коли він одчинив дверцята, там, очевидно, відразу почули. Жодного моряка не затримав сон. Схопившись, навіть не одягаючись, усі, згідно з своїми номерами, кинулися за призначенням. Павлюк перший схопив вогнегаситель і з криком: «Вогонь на кормі!» — попереду всіх опинився на палубі.

Саме в цей момент дзвін на півбаку замовк.

Освітлені полум'ям, стояли на палубі Вершомет, Павлюк, Стьопа, Котовай і Торба. За кілька секунд до них приєдналася решта товаришів. Лише один момент вони почували себе розгубленими. Аж ось залунала команда Кара:

— Вогнегасителі на вогонь!