Стьопа пригадав, як натрапив на Павлюка у радіорубці і як той не відповів йому, що там робив.
— Але він молодець, хлопці, — похвалив Павлюка Вершомет. — Я його питав, чому не візьме туди маленьку пічечку, щоб хоч інколи пропалити. Каже, незручно, палива у нас дуже мало. Замерзає хлопець, а держиться.
Кар поставив на стіл дубль-чотири і звернувся до Торби:
— Андрію Васильовичу, видайте Павлюкові пудів десять — п'ятнадцять вугілля, а то справді замерзне.
Торба подивився на Кара і поморщився. Йому шкода було вугілля. Але, не заперечуючи, відповів:
— Добре.
Відчинилися сінешні двері, і з хмарою пари увійшов одягнений в хутра Запара.
— Чого, друзі, нудитесь тут? — спитав, підходячи до стола. — На палубі прекрасне повітря, головне, чудесне небо… Товаришу капітан, зараз сходитиме місяць, і можна було б визначити наше місцезнаходження. А ви, фізкультурники, у вас уже лижі наготовлені? Невже морозу злякалися?
— Ура! — загорлав Стьопа, підстрибуючи над стільцем. — Ми зараз на лижі і навколо пароплава. Геть це осточортіле доміно!
Решта моряків теж пожвавішала, відгукуючись на заклик Запари.
Кар, перепитавши, що діється надворі, очевидно, цілком погодився з пропозиціями гідролога. Він звелів усім добре одягтись і, взявши лижі, виходити з приміщення. Поки одягались та готували лижі й домовлялись, кому залишитись доглядати пічку, минула майже година. Нарешті, коли вийшли на палубу, з-за обрію на небосхил уже випливав місяць, блискучий, як начищений самовар. Від місячного світла зблідли зорі й простяглись довгі тіні від щогл. Люди, плигаючи навколо пароплава, дивувались з своїх власних тіней. Почувши голос і сміх, вийшов з своєї каюти Павлюк. Його привітали вигуками:
— Слава полярному «пустельникові»!
— Павлюк, чи не мрієш ти стати Робінзоном?
Вершомет підскочив до кочегара, обняв його за плечі.
— Друже, радій! Спільними зусиллями виклопотали тобі чверть тонни вугілля.
Мисливець покликав Торбу, щоб той своїм словом підтвердив ту новину.
Павлюк подякував товаришам і, схопивши свої лижі, приєднався до них. Цей велетень завжди був компанійським хлопцем. Правда, любив часом почудакувати, як то видавалося декому з моряків. За таке чудацтво вважали всі і його теперішнє повсякчасне перебування на палубі та в радіорубці. Лише у Стьопи ворушилось якесь неясне підозріння, що то не звичайне чудацтво. Юнга любив Павлюка, але йому не подобалась таємничість, яка, він це відчував напівсвідомо, оточувала кочегара.
— Стьопо! — крикнув йому Павлюк, збігаючи з палуби на кригу. — Гайда наввипередки! Хто швидше навколо пароплава?
— Єсть! — відповів Стьопа, підбігаючи до нього, і загукав товаришам: — За нами, хлопці!
Сухий, зморожений сніг зашурхотів під лижами. Це була перша масова прогулянка на лижах. Більшість учасників, не звичних до бігання на лижах, падали на сніг під голосний сміх товаришів.
Кар запропонував організоване змагання. Учасники бігу повинні поділитись на три партії, залежно від уміння бігати. Для кожної партії визначено по три премії. Премії такі: пачка цигарок, кіло сухарів і коробка шпротів. Кожна партія складається з чотирьох чоловік. До першої партії увійшли найкращі лижники. Це — Павлюк, Стьопа, Вершомет і сам Кар.
— Отто Рудольфовичу, — запропонував Торба (механік належав до слабшої партії), — переходьте до нас. З ними без премії залишитесь.
Та Кар лише загадково розсміявся й свиснув, — то був знак починати.
Всі рушили з місць.
Незважаючи на лютий мороз, розігрілись. Треба було тричі оббігти навколо «Лахтака».
Вершомет був певний, що прийде до фінішу першим. Він не дуже напружувався. Коли це Стьопа став його випереджати. Пройшовши від носа до корми, юнга на півголови випередив мисливця. Вершомета це не турбувало. Він не напружував зусиль, бо гадав, що на останньому колі однаково випередить. Та за кілька хвилин він стурбувався. На другому колі його і Стьопу випередив Павлюк. Вершомет міцніше шаркнув ногою, не даючи Павлюкові дуже себе випередити. Павлюк ішов на цілу лижу попереду мисливця. Саме в цей момент вони обганяли третю партію, що закінчила тільки перше коло. Торба, зачепившись лижею за виступ крижини, полетів шкереберть і, розтягнувшись, загородив дорогу Вершометові та Стьопі. Вершомет загальмував біг і обійшов механіка. Стьопа ж, як кваліфікований спортсмен, скористався невеликим схилом, натиснув на носки і, знявшись у повітря, перестрибнув через Торбу. Тим самим він на цілу голову випередив Павлюка. Вершомет докладав усіх зусиль, щоб обігнати передніх лижників. Він наблизився до них на кілька сантиметрів, але наздогнати не міг. Він не обертався назад і не знав, що майже поруч нього йшов Кар. Та ось на останньому колі мисливця випередив новий лижник, і Вершомет побачив спину штурмана. Кар на останньому півколі зрівнявся з Павлюком і за кілька метрів до фінішу вже летів на цілу лижу попереду Стьопи.
— Сто-о-о-оп! — крикнув Торба. — Слава капітанові, ура!
Кар вийшов переможцем із змагань. Це вразило всіх, бо ніхто не знав Кара як лижника. Правда, Вершомет посилався на негідний вчинок Торби, та Стьопа, що прийшов до фінішу другим, парирував обурення мисливця, нагадуючи свій стрибок.
Не дістали премій Вершомет, Торба і Запара. Поки Вершомет сперечався з Торбою і Стьопою, Кар і Запара, одв'язавши лижі, полізли на капітанський місток, щоб узяти інструменти і визначити координати.
Та раптом усі здригнулись від голосного крику Стьопи: