"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Неймовірна радість охопила всіх, коли Павлюк одного дня налагодив радіоприймач і виставив у трюмі гучномовець. Правда, настроював Павлюк навмання, не знаючись на цій справі, і часто замість співів, музики та промов чути було тріскотіння абетки Морзе, ні для кого не зрозумілої, або промови німецькою, англійською чи навіть японською мовами.

Розділ III

Кожні чотири години робили метеорологічні спостереження. Це виконували Запара та Стьопа. Звичайно вони чергувались, а двічі на добу, коли треба робити докладніші спостереження, виходили обидва, і тоді Стьопа допомагав Запарі.

Того дня, о восьмій годині вечора, юнга готувався вийти на палубу для спостережень. Він убирався в оленячі хутра. Поверх звичайних штанів одяг хутряні. На ноги, поверх вовняних шкарпеток, натяг панчохи з собачого хутра і тоді взув піми, тобто чоботи, оленячим хутром наверх. Застебнув на грудях нерп'ячу жилетку і впірнув у широкий совик, тобто шубу, оленячим хутром наверх, що її одягають через голову. Щоб захистити руки від лютого морозу, їх довелося заховати у дві пари пальчаток і вже на пальчатки натягнути велетенські рукавиці. Озброївшись електричним ліхтарем — таких ліхтарів мав Запара кілька, але дозволяв ними користуватись лише для метеоспостережень, — узявши анемометр[21], Стьопа вийшов на палубу.

Повітря ледве коливалось, але цього коливання було досить, щоб при сильному морозі обпалити обличчя. Юнга обережно пройшов у темряві палубою і зайшов трапом, не засвічуючи ліхтаря; він економив електричну енергію батареї. Вибравшись на дах штурманської рубки, юнга взявся до роботи. Він натиснув пружину, піднявши анемометр високо над головою. Анемометр легесенько затріскотів. За хвилину Стьопа засвітив ліхтаря, щоб глянути на циферблат. Не гаючи часу, записав покази. Після цього швиденько заховав прилад у скриньку, схопився за рукавиці, натяг їх на руки і став бити руками об плечі, як то роблять візники, коли заходять у руки зашпори.

Зігрівши руки, Стьопа поліз до метеорологічної будки. Там він узяв покази анероїда[22]. Відзначивши, що стрілка анероїда пішла вгору, записав покази гігрометра[23] і максимального та мінімального термометрів. Тоді, знову зігрівши руки, почав спускатись на нижню палубу. З-під ніг зсипався сніг, і Стьопа подумав, що завтра палубна бригада матиме роботу. Раз шторм припинився, то, безперечно, Кар пошле їх зчищати звідси сніг.

Пройшовши кілька кроків, на хвилину зупинився біля того місця, де чималий торос уперся в борт «Лахтака». Глянув у безодню темряви навколо, над замерзлим морем. Завжди, коли він дивився в цю безодню, його охоплювало бажання піти в темряву ночі. «Так і йшов би до самого полюса», — не раз думав Стьопа.

Зсунув рукавицею сніг з борту і, спершись на нього, схилився, напружено і водночас мрійливо вдивляючись у ніч, у ледве сіріюче снігове вкриття криги.

Почуття журби майже ніколи не відвідувало цього хлопця. Йому притаманні були лише цікавість, бажання переборювати перешкоди та велика рухливість. Жодного разу він не висловив докору на адресу своєї долі, що закинула його сюди. Обличчя юнги сумнішало лише тоді, коли він згадував товаришів, що загинули біля берегів острова Уєдінєнія. Таємниці Арктики, з якими стикався він, про які розповідав Запара, ще більше розпалювали його цікавість.

Та не простояв хлопець і півхвилини, як на торосі з'явилась якась істота, піднялась над бортом, і Стьопа, відчувши дужий удар у спину, простягся на палубі.

«Ведмідь», — майнуло в голові юнги, але він не відчув ніякого страху. Він лежав, однією рукою стискаючи футляр анемометра, а другою — ліхтар. Тим часом ведмідь, поклавши передні лапи на борт, простяг голову і нюхав повітря, ніби цікавлячись, на якого це звіра натрапив і чи можна мати з того звіра якусь користь. Юнак, підібгавши під себе ноги, підскочив і припав до стіни кают-компанії. Звір, злегка напружившись, перестрибнув через борт на палубу, і морда його опинилась на віддалі десяти сантиметрів від Стьопиного обличчя. Хлопець відчув на собі дихання ведмедя. Звір, чи то від голоду, чи то від люті, клацнув зубами і ступнув до Стьопи ще ближче. Юнга прожогом метнувся вздовж стіни, але, не зробивши й двох кроків, мало не впав горілиць — так шарпнуло його ззаду. То ведмідь схопив зубами за полу широкого бахматого совика. На чверть хвилини совик врятував життя юнака. Ведмідь прокусив одяг, але не дістав до тіла. Хлопець знову рвонувся, але ведмідь грізно загарчав, не випускаючи з зубів совика. Вистрибнути з совика Стьопа вже не встиг би — адже кожної секунди волохате страховище могло навалитись на нього своєю тушею або вдарити лапою по голові.

Стиснувши зуби, Стьопа повернувся до свого напасника. Ведмідь випустив із зубів оленяче хутро і підніс угору лапу.

Стьопа не чекав страшного удару. Він сам розмахнувся і тріснув по ведмежій морді ліхтарем. Очевидно, ця відсіч, хоч і слабка, спантеличила ведмедя. Стьопа не став чекати, коли господар полярної криги отямиться від цього обурливого вчинку і знову цапне зубами за хутро або опустить свою делікатну лапку йому на голову. Він помчав палубою навпрямки до капітанського містка, бо ведмідь перетяв шлях до трюму. Він добіг до трапа, яким сходили на капітанський місток, коли ведмідь знову наздогнав його. Тепер, здавалося, не було жодного порятунку. Стьопа став по другий бік трапа. Щоб дістати хлопця, ведмідь мусив або обійняти лапами трап, або, трохи напружившись, перегнутись на один бік, або ж оббігти довкола трапа. Все це не важко було б зробити для полярного Михайла. Та нова рятівна думка промайнула у Стьопи. Він простяг руку з ліхтарем до ведмежої морди і натиснув ґудзика. Електричне світло засліпило ведмедя. Стьопа погасив ліхтар, знову засвітив і знову погасив. Ведмідь, наляканий, мабуть, незнайомим неприємним явищем, відступив трохи назад. Стьопа стрибнув на східці трапа і, неймовірно гупаючи, вибіг на капітанський місток. На секунду зупинився і оглянувся назад. Ведмідь, очевидно, вже отямившись, ліз по трапу за ним.

Полярний Михайло в матроси не годиться, бо по трапу лазить не дуже спритно. Поки він видряпався вгору, це забрало секунд із двадцять.

За цей час Стьопа вскочив у штурманську рубку, накинув двері на гачок і став придумувати, чим би захиститись. Ведмідь уже тупав під вікном рубки і штовхав мордою у тонку дерев'яну стінку.

Розділ IV

Одного міцного удару ведмежої лапи було б досить, щоб зірвати двері штурманської рубки з благенького гачка, на який Стьопа накинув двері. Та ведмідь щось не поспішав громити дерев'яну фортецю, а юнга тим часом завмер, не ворушачись. Він сподівався, що, може, ведмідь, не вчувши жодного шелесту, відійде геть. Одночасно мозок працював над вишуканням нових засобів оборони. В рубці панувала темрява і не давала розглядіти, чи є тут якась важка зброя — які-небудь залізні або дерев'яні речі.

Ведмідь підняв голову до віконця, та, мабуть, нічого крізь скло не побачив. Тоді він почав розгортати сніг під стінкою, ніби збираючись підкопатись.

Стьопа зіперся на стіл і в темряві почав пригадувати, які речі можна знайти в штурманській рубці. Тут мусили лежати скриньки з хронометром і секстантом, якщо Кар не заховав їх кудись в інше місце. На столі, безперечно, знайдуться лінійки з поділом на сантиметри та дюйми, а в шухлядах — циркулі й транспортири. Крім усього цього, десятка з півтора грубеньких книжок різних лоцій та таблиць. Вгорі над ним, на полиці, що нагадувала маленьке горище, лежало кількасот карт різних морів. Переважно то були карти Баренцового моря, його берегів та островів. Усе це не могло захистити хлопця від звіра.

«Коли б він знав читати, то я сунув би йому поки що в зуби книжку з мореплавної астрономії», — подумав Стьопа, і ця думка трохи звеселила юнгу, який не знав, що таке журба.

Раптом він згадав про ракети і ракетний пістолет, що мали бути в рубці. Пароплавам тепер, коли кожен з них озброєний радіо, дуже рідко доводиться користуватися ракетами. Але кожен пароплав обов'язково повинен мати ракети і пістолет до них.

У нижній шухляді штурманського стола Стьопа знайшов пістолет. Треба шукати ракети. Юнга вже уявляв собі, як стрибне з переляку ведмідь на кригу, коли він просто в морду йому пустить заряд. «Може, ще й носа ведмежого обсмалю», — потішав себе думкою хлопець.

Тим часом ведмідь став виявляти активність і чимраз дужче грюкав у стіну. Стьопа поспішно мацав рукою по столу, стінах, полицях, але ракет ніде не знаходив. Рукою зачепив телефонний апарат, що сполучав штурманську рубку з радіорубкою. Помацав довкола телефону, — там теж нічого не знайшов. Отже, ракет у штурманській рубці не було.

Дерев'яна перегородка що відділяла хлопця від ведмедя, почала тріщати. Стьопа схопився рукою за телефонний апарат. Він хотів одірвати його від стіни і ним захищатись, бо це була найважча річ біля нього, але нова думка спинила хлопця: «Коли б там у радіорубці хтось…» Рвучким рухом схопив ручку телефону і енергійно закрутив. До вуха підніс трубку. Ніхто не відповідав. Знов почепив трубку і крутнув ручкою. Телефон дзвінко задзеленчав. Ведмідь, очевидно, почув це і притих, мабуть роздумуючи, чи не скавучить це двонога істота, наміряючись від нього втекти, розгризаючи стіну з другого боку. Таке припущення, певно, здалося звірові ймовірним, бо він перейшов до другої стіни і почав розгрібати там сніг.

Стьопа прислухався до трубки.

— Хто там? — почув він чийсь знайомий голос.

— Рятуйте! Я сиджу в штурманській рубці, а ведмідь стіну ламає.

— Що?

— Ведмідь напав. Я в штурманській рубці.

— Стьопа?

[21] Анемометр — метеорологічний прилад для визначення швидкості вітру.

[22] Анероїд — прилад, яким вимірюється тиск повітря.

[23] Гігрометр — прилад для вимірювання вологості повітря.