Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Старший групи немов угадав, про що думає начальник.

— Нехай лиш спробує зіпсувати справу! — посміхнувся він. — Ми його тут-таки…

— Гаразд. Будемо вважати, що людьми ти забезпечений. Якщо самому буде не з руки, хай завдання виконує У Де-гуй. Певен, що цей хлопець справиться.

— Гаразд! — Сун Да-лун підвівся.

— Не поспішай, — зупинив його Сунь Кай, — якщо самі не впораєтесь, доведеться знайти цього чоловіка. — Він дістав з портфеля аркуш паперу і накреслив на ньому три ієрогліфи.

— А, це той пройдисвіт?

— Так, це він. Ти з ним знайомий. Розумієш, в якому він зараз скрутному становищі? В будь-який час, якщо тільки нам це буде потрібно, його можна примусити працювати на нас… — Він вивів на аркуші ще кілька ієрогліфів: — Це його теперішня адреса.

Сун Да-лун мовчки ворушив губами, запам'ятовуючи.

— Можете не турбуватися, — запевнив він хазяїна.

Сунь Каю сподобався впевнений тон. Він дістав портсигар, пригостив співбесідника:

— Хоч і не можна розповідати про це, але я від тебе по дружбі не приховаю: з другого місця теж прислали людей на це завдання. Коли ми допустимо, що нас випередять, уявляєш, в якому ми будемо становищі?! А якщо не провалиш справу, повернешся — і зірочки майора тобі забезпечені.

— Можете покладатися на мене, хазяїне. Все буде виконано!

— Отже, й говорити більше нема про що. Тільки не забудь, що в крайньому-разі завдання передається У Де-гую.

— Гаразд, буду діяти за обстановкою.

Сунь Кай чиркнув сірником, спалив папір, на якому написав прізвище й адресу потрібної людини, палицею розкидав по підлозі попіл і, вже збираючись іти, сказав:

— Але не забувай, що все має бути закінчене якнайшвидше. Нам відомо, що п'ятнадцятого квітня комуністи мають намір почати наступ. У нашому розпорядженні десять днів. Бажаю попутного вітру!

Обоє вийшли, у кімнаті залишився лише попіл від спаленого паперу.

Нічна переправа

Швидко темніє. Повітря розтинає гуркіт грому, падають перші краплі дощу.

Сун Да-лун, Лі Вань-фа та У Де-гуй в одязі рибалок, із згортками їжі і пляшками в руках сходять стрімкою стежкою до моря. За величезною кам'яною брилою з'явився Ван Хай-шен, котрий випередив їх. Напружуючи сили, він тягнув за кодолу свій човен до берега. Розбурхане море з гуркотом викидало одну хвилю за одною.

— Хіба можна виходити в таку погоду? — злякано пробурмотів Лі Вань-фа.

Розуміючи, що змінити вже нічого не можна, Мічений храбрував:

— Чого тремтиш, боягузе? Думаєш, що тільки твоє життя чогось варте!

Перекриваючи грім, Ван Хай-шен крикнув:

— Така погода нам лише на руку! Сідайте швидше в човен!

— Сідайте, сідайте! — квапив і Мічений.

Борючись з хвилями, човен з великими труднощами відірвався від берега.

— Не занепадай духом, і в гіршу погоду ходили в море! — весело кричав рибалка.

Незважаючи на високу хвилю, він так спритно керував парусом і стерном, що навіть байдужі до всього агенти не могли не замилуватися ним.

Перед світанком вітер помітно вщух, хвилі спали. Почали вимальовуватися обриси гір на континенті. У Де-гуй і Лі Вань-фа посхоплювалися з своїх місць і стали дивитися туди, куди показував Мічений. Назустріч човну рухалась якась біла смуга. Всі чекали, що скаже Хай-шен, а той, лише мимохіть глянувши, недбало сказав: