Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Лі Вань-фа і справді думав про дружину. П'ять років тому він залишив її з маленькою дочкою, якій не минуло й року. Вже тут, на острові, начальство офіціально сповістило Лі, що дитина його вмерла, а дружину комуністи посадили в тюрму. Незабаром йому запропонували роботу в органах спеціальної служби і відправили в школу розвідників на Тайвань. «Службу» цю Лі виконував без будь-якого бажання, але що йому було робити? З самого початку у Лі було таке відчуття, немов його підхопили попід руки і несуть кудись у невідому і страшну далечінь. Куди, навіщо, заради чого? Все це залишалося в тумані. Ясно було одне: небезпека, особливо з того часу, коли він потрапив на ці «передові позиції». Кажуть, що групу, котра працювала до них, схопили комуністи. Тепер ось і їх мають послати на континент! Є від чого бентежитись! Лі Вань-фа машинально крутив у руках надуту повітрям кульку з ієрогліфами: «Вперед, на материк!» — один із засобів ідеологічної війни з комуністами.

— Ей, селюк! — Байдужість Лі Вань-фа вивела Міченого з себе, і він кинув у нього консервною бляшанкою.

— Що тут робиться? — почувся старечий голос.

— Хазяїн Сунь! — запобігливо вигукнув Мічений, витягуючись перед начальством.

Лі Вань-фа скочив із дивана і необережним рухом роздушив кульку. Почувся сильний тріск, усі присутні здригнулися.

Сунь Кай не звернув на це уваги, він лише мимохіть глянув на Лі і спитав у старшого:

— Ну як, все готово?

— Все готово! — чітко відказав Сун Да-лун.

— А рибалка?..

— Прибув! Він усю ніч не спав, тепер від почиває в сусідній кімнаті.

— Мене цікавить надійність людей, — нетерпляче пояснив Сунь Кай.

— Рибалка цілком надійний! Він супроводив нас ще минулого року, і ми спокійно прожили в його домі троє діб.

Сунь Кай подивився на рубець на лобі Сун Да-луна.

— Ти, звичайно, людина дуже розумна, але, на жаль, тобі не вистачає виучки. Не можна їсти наш рис і так легковажно говорити. Минулого року рибалка був надійним! А хіба ти не знаєш, як комуністи вміють влазити людині в душу? Як ти можеш гарантувати, що він лишився таким самим, яким був? — Сунь Кай показав на двері, що вели до сусідньої кімнати, і різко спитав: — З ким він живе?

— З матір'ю і молодшою сестрою. Хлопець він підхожий, старанний… — Мічений хотів, щоб рибалка справив на Сунь Кая хороше враження.

— А його батько?

— Був гончаром. Він давно помер.

— Від чого? Його вбили комуністи?

— Ні, тоді ще при владі були ми.

— Гірше… — Сунь Кай постукав по столу кісточками пальців. — Було б значно краще, коли б ми мали справу з людиною, у якої ненависть до комуністів у крові… Від чого помер старий?

— Кажуть, від якоїсь невідомої хвороби.

— Від якої саме?

Сун Да-лун потер шрам на лобі, не знаючи, що відповісти. Він розумів, що це черговий іспит. Старий лис Сунь Кай, який півжиття пропрацював в охранці, мав звичку раз у раз тицяти підлеглих носом у якийсь дрібний промах, щоб зайвий раз довести їхню нікчемність і бездарність.

Сун Да-лун опустив голову, немов підставляючи її під удар, готуючись вислухати довгу нотацію. Але хазяїн несподівано залишив старшого в спокої. Повернувшись до У Де-гуя і Лі Вань-фа, він сказав:

— Ви уявляєте, яку «торгівлю» ми затіяли? Якщо вже користуватися послугами людини, то треба добре вивчити всіх її предків до третього коліна, всіх родичів, усіх друзів. Вам це зрозуміло?

— Зрозуміло! — відрапортував, підводячись з місця, У Де-гуй.

— А тобі? — звернувся Сунь Кай до Лі Вань-фа.

— Теж… зрозуміло.

— Ну й добре. — Сунь Кай розчинив двері, що вели вглибину, і знаком запросив Міченого йти за собою.

Два ляпаси