Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Двері вели у вузький темний прохід, за яким було видно кімнату, ще меншу, ніж перша. На столі — п'ять свічок, пляшка горілки, консерви, пачки сигарет. Полум'я свічок відкидало на стіни химерні тіні.

На солдатському ліжку, підклавши руки під голову, лежав молодий хлопець в одязі рибалки і дивився на стелю.

Здавалося, що хлопець цей дуже втомився і заснув в незручній позі. Це й був зв'язківець Ван Хай-шен. Сун Да-лун познайомився з ним три роки тому. Для роботи на континенті необхідно було організувати надійну переправу. В морі захопили рибалок, які вийшли ловити рибу. Почався «підбір»: ряд тортур, умовлянь, обіцянок, погроз. Серед відібраних був і молодий рибалка Ван Хай-шен. Пізніше більшість завербованих таким способом «співробітників» втекла. А Ван і далі безвідмовно працював. Минулого року під час чергового візиту на материк Сун Да-луна було поранено. Він не загинув тільки завдяки Ван Хай-шену, котрий подав йому першу допомогу і таємно переправив його назад на острів. Вдячний Сун Да-лун виклопотав рятівникові чималу винагороду. Ван Хай-шен, в свою чергу, став ретельним його помічником. Отож не випадково, що й тепер для переправи на материк вирішили скористатися послугами Ван Хай-шена.

Сун Да-лун нерішуче зупинився перед дверима: не хотілося ображати людину, з якою так зблизився. Але, по-перше, це вказівка хазяїна; по-друге, яка вже там дружба у людей їхньої професії?! Багаторічний досвід підказував, що повністю не можна довіряти навіть власним батькові і матері. Це давно вже стало для Міченого основою його ставлення до людей.

«Що з того, що Ван Хай-шен врятував мене від смерті? — думав Мічений. — Хіба це не звичайна взаємна вигідна угода? йому потрібні були гроші, мені — життя. Чи заінтересований він, як і раніше, тільки в грошах? Чи залишився таким, яким був? Хазяїн має рацію: це потрібно перевірити».

Потупцювавшись трохи на місці, Мічений витяг із кишені листівку, адресовану солдатам чанкайшістських військ із закликом повернутися на батьківщину. Треба було непомітно підсунути цього папірця Вану. Затаївши подих, Мічений навшпиньках підкрався до ліжка і… — хто міг чекати! — зустрівся поглядом з Ван Хай-шеном. На старшого дивилися широко відкриті задумливі очі з характерним блиском.

Сун Да-лун швидко зорієнтувався:

— Братку! Ай-ай! Ти ще не спиш?.. Дарма! Адже увечері — в дорогу, тобі треба гарненько виспатися…

— Спати? Ні, мені не хочеться! Ви обдурюєте мене. Не повезу я цього разу нікого!

Він трохи підвівся на ліжку і з злістю глянув на Сун Да-луна. Розуміючи, що справа обертається на погане, Сун Да-лун швидко сказав:

— Братку! Це я тебе обдурив? Та вимагай усього, чого захочеш. Якщо я зможу це зробити, я все зроблю для тебе! Для друга я й життя не пошкодую.

— Ми, рибалки, любимо справедливість, чесність, — сказав Ван Хай-шен. — Рік тому, коли я тебе врятував, ти мені що наобіцяв? А приїхав — кинули мене в цю собачу конуру, а самі розважаєтесь!

Сун Да-лун, здавалось, збентежився, нащось погладив пляшку з горілкою (про себе відзначив, що її навіть не відкорковували) і тут лише звернув увагу, що на столі горить відразу п'ять свічок. Зрадівши, що знайшов привід, він перевів розмову на іншу тему і, сміючись, спитав:

— Це для чого ж така ілюмінація?

— Я не звик до пітьми. В морі над головою — ясне небо, зрозуміло? — В голосі Ван Хай-шена було чути злі нотки.

— Так, так… Цього разу в тебе теж дуже добре вийшло. Ну, а щодо освітлення, то електролінія підірвана, а це, на жаль, від мене не залежить. Зачекай трохи, підемо з тобою погуляємо. Чого це в тебе такий чудний настрій?..

Ван Хай-шен не відповідав, показуючи, що він сердитий і більше не хоче розмовляти.

Сун Да-лун підійшов до співрозмовника впритул, поклав йому руку на плече і гарячим шепотом випалив:

— Братку! Досі я жартував, я прийшов до тебе зовсім в іншій справі. З перших днів нашого знайомства я звернув увагу, що до людей ти ставишся серйозно, не так, як ці волоцюги, з якими мені доводиться працювати. Хочу з тобою порадитись.

— Порадитись? — насторожився Ван.

Мічений підійшов до дверей, визирнув і щільно причинив їх.

— Те, що я скажу тобі, — має лишитися між нами. Адже ми — близькі друзі? Правда? В цьому чортовому лігві я більше залишатися не збираюсь. Я твердо вирішив: скористаюсь з випадку і залишуся на материку.

— А як це ти зробиш?

— Поки що метикую! Я й про тебе думаю. Для тебе такий крок… — Він знову заговорив пошепки.

— А все-таки, як це можна буде здійснити практично? — перебив Міченого Ван Хай-шен.

— Спочатку треба підготувати «капітал»— зібрати деякі важливі відомості. Без цього комуністи нам не повірять.

Ван замислився. Бачачи, що той вагається, Сун Да-лун вів далі:

— Поки в нас є час, давай сходимо, дещо розвідаємо. Кажуть, з Тайваню прийшло багато техніки і боєприпасів…

Ван Хай-шен ще деякий час мовчав, потім рішуче сказав:

— Ходімо!