Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А ми що, вже непридатні?

— Для чого, власне кажучи, ми сюди прибули? Невже для того, щоб відсиджуватись у цьому вогкому погребі?

— Навіщо прибули, довідаєшся, коли настане час. Якщо буде потрібно, скажу… Сьогодні вночі нічого не вийде, треба спочатку виспатись, відпочити. А завтра? Вдень, це й дурневі зрозуміло, діяти не можна, а увечері про це поговоримо!

… Ван Хай-шен за знаком начальника вимкнув вмонтований у стіну невеличкий репродуктор і спитав:

— Ви все розібрали? Зрозуміло, хто що казав — котрий з них голос Сун Да-луна, котрий У Де-гуя, і Лі Вань-фа?

— Все ясно, — відповів чоловік міцної будови, років сорока, з виразними очима, над якими нависли кудлаті брови.

Він заклав руки за спину і повільно пройшовся туди й сюди. Це був начальник Управління громадської безпеки міста товариш Ма.

— З усього цього можна встановити лише те, що раніше завтрашнього вечора вони нічого не розпочинатимуть, — замислено сказав він. — Але що саме вони збираються робити? Ось у чому справа.

Він притягнув Ван Хай-шена до себе, посадив за стіл і сказав:

— Ану, хлопче, розкажи про всю свою подорож спочатку й до кінця.

Ван Хай-шен докладно розповів про своє перебування на Давандао. Коли він дійшов до особистої зустрічі з хазяїном Сунем, Ма дістав із портфеля фотографію і показав її Ван Хай-шену.

— Цей?

— Так, це він.

— Про що він говорив?

— Мені він сказав лише кілька слів.

Товариш Ма міркував: «Той факт, що «завдання» Сун Да-луну поставив особисто Сунь Кай, свідчить про те, що доручення дуже важливе. В нашому розпорядженні, на жаль, ще немає достатніх даних. Чого прибув ворог? Як він збирається діяти?»

— Що ти сам думаєш з приводу їхніх задумів? — звернувся він до Хай-шена.

Ван Хай-шен відповів не відразу. Він і раніше багато думав про це, але… Перед його виходом в море з донесень було відомо лише те, що, бажаючи зірвати операції по визволенню острова Давандао військами Народно-визвольної армії, з Гонконга та інших міст у Фейюньган надсилаються шпигунські групи для диверсій в порту і підривів складів з боєприпасами та технікою.

Після того як Ван Хай-шен одержав таємний виклик на Давандао, начальник Ма, вивчивши всі матеріали, що були в його розпорядженні, розмірковував так: «Перешкодити ворогові прибути сюди неважко, але це дає дуже мало. Знищити одну групу — прибуде друга. А коли ми допустимо хоч найменшу помилку, вони завдадуть нам непоправних втрат». Ма довго думав про все і, зрештою, зробив такий висновок: нехай Ван Хай-шен «проведе» цю передову групу, розвідає їхні плани, і тоді ворога можна буде знищити.

Перша частина цього завдання була виконана, група прибула, але проникнути в їхні плани було не так легко, як це могло здатися раніше. Головне лишалося загадковим. Крім пістолетів, у диверсантів нічого з собою не було, ніяких підривних засобів. У дорозі Ван Хай-шен, як не намагався, довідатися ні про що не зміг. Навіщо вони прибули? Які їхні плани?

У Ван Хай-шена було таке почуття, неначе він провалив справу. Він був розгублений і схвильований. Ось чому, перш ніж відповісти начальникові, він довго думав. Нарешті Ван сказав:

— Їх потрібно заарештувати.

Ма засміявся. Ван Хай-шен хороший розвідник. Конкретне завдання він завжди виконує точно. Але молодий, дуже ще молодий, і для того, щоб охопити обстановку ширше, не має досвіду.

— Заарештувати найлегше, — сказав Ма, — але що це нам дасть? Коли навіть після тривалих допитів ми доб'ємося від них показань, ми тільки згаємо дорогоцінний час… Хіба легко такому старому вовкові, як Сун Да-лун, швидко розв'язати язика.

Ван Хай-шен подумав, що начальник має рацію. Завдання дано, очевидно, особисто Сун Да-луну. Коли б в курсі справи були У Де-гуй або Лі Вань-фа, все було б значно простіше. Але їм, як видно, нічого не відомо.

Ма постукав кісточками пальців по репродуктору І сказав:

— Судячи з усього, у ворога тут є невідомий нам зв'язок. Поки ми не розкриємо його, заарештовувати їх було б глупством.

Ма уважно глянув на Ван Хай-шена. Тільки зараз начальник помітив, як розвідник схуд, змарнів за ці два дні, а його обличчя ще більше потемніло.

Ма згадав, як, ще командиром у військах, радів кожному успіхові своїх бійців, тому, як вони мужніли після кожного бою. Так і зараз він був радий, бачачи, як загартувався і змужнів у важкій боротьбі підлеглий йому розвідник. Він став йому ще ближчим. Начальник окинув поглядом всю постать розвідника. Ма звернув увагу на чорний, з чужого плеча костюм:

— Не твій костюм?