Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, не мій!

— А чий же?

— Покійного батька Хай-фин.

— Батька твоєї нареченої?

Бліде від втоми обличчя Хай-шена зашарілося. Він був явно збентежений. Намагаючись уникнути розмови на цю тему, він спитав:

— Начальнику, як накажете мені поводитися далі з диверсантами?

— Я вже дістав вказівку, що спочатку треба прощупати їх як слід, виявити зв'язки, довідатися, які в них наміри.

Начальник управління і розвідник замислилися над опрацюванням конкретного плану дій.

Втеча

Ван Хай-шен уже двічі носив їжу в погріб, але обидва рази майже все забирав назад. Лі Вань-фа зовсім відмовлявся від їжі і лежав на рисовій соломі з розплющеними очима, перевертаючись з боку на бік. Мічений вживав їжу, як ліки: з'їдав чверть чашки рису, щоб тільки підтримати сили. А У Де-гуй чи то від втоми, чи то від того, що любив поспати, лежав без руху і злегка хропів.

— Котра зараз година? — спитав Сун Да-лун, відклавши куайцзи[7] і витріщивши свої налиті кров'ю очі.

— Уже перейшло за полудень, — відповів Хай-шен.

Він застеріг агентів, щоб вони не надумали виходити: на вулиці повно людей, як би не сталося неприємностей.

У Де-гуй сонно сів і забурмотів, немов п'яний:

— Я вже не маю сил! Сидіти замкненими, замість того, щоб діяти, щоб завдати удару… Життя або смерть, однаково треба вибиратися звідси!

Сун Да-лун кинув на нього злий погляд, але… стримався.

— Братку! А чи не потрапимо ми під кулі комуністів, якщо зробимо по-твоєму?

Зовні почулися голоси. Зляканий Лі Вань-фа широко розкрив очі, У Де-гуй потягнувся за пістолетом. Мічений владним жестом заспокоїв своїх людей. Всі застигли, прислухаючись.

— Матусю! Скільки чоловік у вашій сім'ї? — спитав чоловічий голос.

— Твоє, товаришу. — Це був голос господині дому.

— А гостей у вас нема?

— Ні, товаришу. Не живуть у нас ні родичі, ні друзі.

— Якщо так, то видамо тобі сто десять цзіней[8] зерна. Як ти гадаєш, вистачить? Якщо не вистачить, можна ще додати…

— Досить, нащо нам більше. Ми й так усього не з'їдаємо, залишається…

— Ну гаразд, до побачення!

— От бачите, які справи! — сказав Ван. — А ви ще збираєтесь виходити. Не можна й кроку вам ступити. Голубе Сун, скажи, що нам тепер робити? Я нічим не можу зарадити. Вночі повернусь, тоді…

— Що робити? Цілком ясно, що виходити не можна. — Сун Да-лун опустив голову, вигляд у нього був далеко не хвацький.

— А моя мати все переживає, вона в мене боягузка… Вимагає, щоб я поквапив вас. Легко сказати «поквапив». А як це зробити?

— Ти й так для нас зробив чимало, — сказав Сун Да-лун.

— Але чим я зараз можу допомогти?.. Виходить, що увійти легше, ніж вийти.

[7] Куайцзи — палички для їжі, якими користуються в Китаї.

[8] Цзінь — міра ваги, що дорівнює 0,5 кілограма.