Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тут скрізь війська Визвольної армії і народного ополчення, — відповіла А-фин. — Ви можете їм до рук потрапити і підвести всю нашу сім'ю…

Мічений засміявся:

— Не хвилюйся, сестричко. Ми вийшли трохи подихати свіжим повітрям. За два дні ми повернемось. Ваша сім'я може спати спокійно: нам самим немає ніякої рації потрапляти в пазури до комуністів…

«Мабуть, мати вже встигла зчинити тривогу, — подумала А-фин, — і зараз люди поспішають по моїх слідах. Треба виграти час. якомога довше затримати бандитів».

Спокійний, майже дружелюбний тон Міченого надав дівчині бадьорості.

— Послухайте, — сказала вона. — Я про-1 веду вас назад найближчою дорогою, якої тут ніхто не знає. Зараз темно, і ви зможете І непомітно повернутися в яму.

— Вибач, люба, — несподівано різко крикнув Сун, — у нас нема часу для розмов навіть з такими красунями, як ти.

Точним невловимим рухом він схопив А-фин за руку і вивернув її за спину. Дівчина відчула, як тверда, шершава вірьовка схопила її зап'ястя.

— Що ви робите? — злякано скрикнула А-фин.

— Замовчи, дурепо! — крикнув У Де-гуй. В руці він тримав пістолет. — Їй ще не подобається! Рішити та й по всьому!..

— Пустіть мене! — плакала дівчина. — Брат вам цього не простить.

— Брат розумніший за тебе, — спокійно заперечив Мічений. — Він розуміє, ідо завтра йому, можливо, доведеться діяти так само, як і нам.

У Де-гуй притис дуло пістолета до лоба А-фин:

— Ще слово, й тобі кінець…

Він вирвав підкладку з своєї кепки, всунув кляп у рот дівчині і міцно прив'язав її до дерева.

Ще мить, і бандити зникли в темряві…

Хай-фин рвонулась в один, потім у другий бік, але звільнитися від вірьовок не змогла. «Кінець, — лякала страшна думка. — Куди ж вони втекли?»

Час минав нестерпно довго. Раптом тишу порушили чиїсь швидкі кроки. При світлі місяця крізь гілки дерев можна було розглядіти озброєних людей. То були бійці Народно-визвольної армії і ополченці, але як подати звістку про себе? Потрібно було чекати, може-таки хтось опиниться поблизу неї. Все голосніше й голосніше чулися голоси, й вона навіть розібрала голос начальника, Ма.

Хай-фин напружила всі сили, намагаючись розірвати вірьовку. Дерево загойдалося, зашаруділи гілки, але вірьовка ще міцніше врізалась у тіло. У голові паморочилося, дихати стало важко. Груди стисло, і Хай-фин знепритомніла. Коли б її не тримала вірьовка, дівчина впала б. Люди на чолі з Ма поспішали тим же шляхом, яким дісталася сюди Хай-фин. Досягти горба, Ма почув уривчасте дихання.

Дівчину оточили, швидко звільнили і обережно поклали на підстелену кимось куртку. Отямившись, вона вказала напрям, куди зникли бандити, і знову втратила свідомість. Начальник Ма наказав двом бійцям віднести її в лікарню.

У Де-гуй виходить із гри

Останню сотню метрів до виходу в печеру довелося повзти. Лі дерся останнім. Гострі» камінці і сухі колючки забивалися під сорочку, дряпали шию, жалили пальці. Ця частина дороги здавалася Лі нескінченною: ссало під серцем, ломило скроні.

«Навіщо все це? — думав Лі. — Втечемо від переслідування — почнеться нове. Навіть, якщо ми й повернемось цілими на острів, то через тиждень, через місяць, через три — знову гра з смертю: знову тривожне до болю в грудях биття серця, безсонні ночі. Знову страх і страх. Під час виконання завдання — страх, що тебе ось-ось схоплять. В дні «відпочинку» — страх, що тебе знову пошлють на нове завдання. І нарешті — місяцем раніше, місяцем пізніше — куля або осколок гранати. Так нащо ж зайві муки? Нехай швидше буде те, що має бути».

Почувся тихий крик сича — умовний сигнал Міченого: залягти і чекати. Лі витягнувся на кам'янистій землі.

Він згадав прохолодну літню ніч, палубу американського транспорту, розмови солдатів на борту: то сумні, то сповнені відчайдушної, малоймовірної надії, але завжди непевні.

Кожному хотілося побачити попереду хоча б примарний відблиск чогось світлого. Дехто покладався на бога, дехто — на добрих духів, на американців, на щасливий випадок.

Тільки на самих себе і на генералісимуса Чан Кан-ші ніяких надій не було.

Говорили, немов американські власті вивезуть всіх у Штати і забезпечать кожного житлом й роботою. Ширилися чутки, що величезний десант, озброєний атомними гарматами, вже висадився десь на півночі і просувається до Пекіна.

Звідкись довідалися, що нібито Китай, як і Корея, буде поділений на дві частини: на південь і північ, і на півдні залишаться попередні чанкайшістські порядки. І, звичайно, всі помилялися.