Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не тямлячи себе од радості, Мукудорі побіг.

Слава богу, він нікого не зустрів і невдовзі, блукаючи наосліп у тумані, все ж вийшов до знайомої скелі в океані.

— Ось тут, навпроти Футацу! — вголос мовив, побачивши в розщелині берегового базальту хрестовидне деревце і вгадавши по ньому давно знайому місцевість.

Він метнувся ліворуч, у бік суходолу. За кущами кедрівника побачив нарешті те. чого шукав.

— О! — вирвалося розпачливо з грудей.

Перед ним лежала розверзла земля. Воронки од авіабомб були такі глибокі, що, потрапивши в них, не вибратися. Ковпак доту повністю засипало коричнювато-чорним піском. Пагорб тепер нагадував невеличкий вулкан із кількома бічними вирвами-кратерами.

«І цю нашу неприступну вогневу точку теж розбомбили росіяни», — з жалем подумав.

А де ж «лисяча нора»? Він заходився обстежувати північний схил горба.

Вирви свідчили, що бомби падали густо. Ударні хвилі од вибуху майже повністю зчухрали чагарники на протилежному боці схилу. Зате тут вони були цілі.

— Банзай! — вигукнув Мукудорі, пританцьовуючи від щастя.

За кущами перед ним чорнів лаз. Він вів униз.

Це була жадана «лисяча нора». Спочатку крутий спуск, потім колінчастий поворот, і раптом горизонтальний тунель, що вів до бійниць, на горішньому поверсі доту.

У гроті, як і в норі, стояла темрява. Мукудорі не роздивився, що ж там лишилося. Та в «ковпаку» бійниці одразу натрапив на трупи тих, хто був за кулеметами.

Солодкувато-нудотливий дух вдарив у ніздрі, і йому стало млосно.

Ці кулеметники, мабуть, так і не встигли повоювати — під час нальоту авіації їх зненацька привалило.

Але кулемети й набої до них були майже цілі.

— Та-та-та-та!.. — стиснувши кулаки й не тямлячи себе, зацокотів зубами Мукудорі.

Кулеметник, що лежав праворуч, ніби почув цей голос. Його каламутне око — страх пронизав Мукудорі до кісток! — глянуло допитливо, хижо ошкірені зуби, здавалося, розтулилися, й мрець ніби силкувався щось сказати.

Хоч тут і затишно — як-не-як, дот! — і морок не такий, як у гроті й норі, — крізь амбразури цідилося світло, — все ж лишатися наодинці з мерцями колишній смертник не захотів.

Пальцями затиснувши ніс, він підійшов до забитих. Нахилившись, обмацав кишені їхніх курток. З однієї витяг запальничку та дріб'язок: ґудзики, складаний ножик, крихітну, зроблену з слонової кістки й замацану до лиснючої жовтизни фігурку Будди. В кишені іншого мерця знайшов квадратний, завбільшки як долоня, записник.

Згріб усе й засунув собі за пазуху.

Так само, з затиснутим носом, нахилився над кулеметом. В одного була розбита тринога й диск, в іншого сплющено кожух охолоджувача над дулом, від чого кулемет нагадував птаха з крючкуватим дзьобом.

«Зброєю цією вже не скористаєшся!» — відзначив Мукудорі і вийшов із похмурої гробниці.

Розділ дев'ятий

«ЛИСЯЧА НОРА»

Гармаш Томіяма не помилявся, говорячи, що полонених ніхто не збирається нищити і всі вони скоро повернуться на батьківщину. Корабель із колишніми вояками імператорської армії, розгромленої на Чисімо-ретто й Карафуто, таки відчалив у країну Ніппон!

А він, утікач Мукудорі, як же він? Немов кріт, ще й досі, невідь-скільки, живе під землею.

Час тягнеться повільно. Довгі ночі й дні в'яжуться в місяці… Стояла погідна осінь, на зміну прийшло жорстоке передзим'я і ще жорстокіша, з штормами й хурделицями, зима. Потім, розузоривши рясноцвіттям доли, спалахнула острівна весна, промайнуло короткочасне літо — одвічний біг часу по замкненому колу.

Гнаний страхом за минулі злочини, побоявшись глянути правді у вічі, Мукудорі добровільно прирік себе на здичавіння. Напівзруйнований дот став його гробницею.

Ще тоді, в перші дні втечі, у глибині бічної ніші він знайшов трохи продуктів: консервовані боби, сушені кальмари, ананасовий сік, умебасі[181]. Там же валялося кілька старих солом'яних матів, а також хібаті — жаровня для опалення житлових приміщень.

У «лисячій норі», де вона, утворивши прямокутне коліно, переходила в довгий тунель, Мукудорі влаштував лежак. Сиро, волого, але спати можна. Ось тільки допікав сморід. Хоч як затикав вхідний отвір до горішньої надбудови — ковпака, звідти все одно тхнуло мертвечиною.

[181] Сливовий джем (япон.).