Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Так поквитався з Міямою за давню образу… І додалося сил.

Невдовзі від завороту кишок помер молодий Санкіті. Тепер їх лишилося троє — голодних, озвірілих шукачів легкої наживи: господар неіснуючої більше шхуни, Мукудорі, боцман Кавагуті й матрос-паливода, в серці якого зберігся самурайський запал, — Мікімура.

Троє на голому острові.

Серед ночі вітер несподівано повернувся. Раніше він дув із півночі, огортаючи острів липким, холодним повітрям. Сніговий саван, під яким пагорбилося громаддя гір, за довгу зиму закрижанів. Сніг, поточений принесеним із океану теплом, якось помітно осів.

По узвишшю де-не-де випнулися руді маслаки скель.

У ніші було тихо. Мукудорі з розплющеними очима лежав горілиць. Тьмяне світло, пробившись крізь щілини бамбукового даху, змішалося з темрявою. В каламутному присмерку хитнулися тіні. Вони то випростовувалися, то нижчали, ніби їх зводила судома. З глухого закутка хтось тихо прошепотів:

— Зараз або ніколи…

— Так, він — ледве живий, — почулося у відповідь.

Мукудорі лежав нерухомо. В пригаслій свідомості безладно роїлися спогади — мінливе видиво уявного й недавно пережитого.

Він знесилено простяг руку, сподіваючись знайти й посмоктати круглобокий камінець, що трохи вгамовував почуття голоду. Як раптом до слуху долинуло:

— Ми до вас, Мукудорі!

Тіні схилених над ним співучасників плавання на «Сінтоку-мару» (чи, може, привиди?) здригнулися.

— Збирайтеся, Мукудорі-сан. І нехай дарує нам Сумійосі.

Останнє, що він побачив: вилицювате, озвіріле обличчя свого боцмана — Кавагуті.

Свідомість, спалахнувши ще раз, висвітлила — мовби вихопила з мороку — його плутане і, мабуть, таки нікчемне життя — все те, що так чи інакше було пов'язане з цим суворим архіпелагом.

ЕПІЛОГ

Свою книжку про «Сінтоку-мару» та її екіпаж я закінчив майже що тим, чим починається повість відомої японської письменниці Яеко Ногамі «Шхуна «Кайдзін-мару», яка була видрукувана і в нашій країні.

Дійові особи твору Я. Ногамі — прості японські моряки-транспортники, жертви океанської стихії, які, потрапивши в скруту, вдалися до найстрашнішого — канібалізму.

Обирати персонажами книжки тих чи інших людей — воля автора… Особисто я не прихильник вимислу, коли трапляється такий матеріал, як той, з яким я зіткнувся, мандруючи по далеких Курилах.

Втім, імена людей та назву шхуни довелося змінити.

Хто з вас побуває на далекосхідній околиці нашої Вітчизни, може побачити, як біля одного з Курильських островів ще й понині лежать рештки японської шхуни-порушниці, на борту якої в радянські води під виглядом рибалок була послана зграя шпигунів, завербованих розвідками США і Японії.

Один із них, людина в подобі звіра, вижив. Його видворили з Радянського Союзу.

Під час відвідин Японії, коли наше судно зайшло в Йокогаму, я дізнався — про це писалося в тамтешніх газетах, — що «рибалка» з розбитої шхуни, який вижив завдяки крайності — звірству, заподіяв собі смерть. До родичів учасників плавання на горезвісній шхуні просочилася правда, як дехто «загинув». Тоді-то людожер і наклав на себе руки.

Але це тема іншої книжки, і її вже написали самі японці.

1987 р.