Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Звичайно, краще було б зникнути непомітно, щоб ніхто в бараці не побачив. Ну, та що тепер гадати! Вороття немає — вибір зроблено.

— Ви нічого не бачили й не знаєте, — вже з порога кинув землякам Мукудорі.— Ми ще поборемося!

— Банзай! — закричав поранений унтер-офіцер, у якого слова Мукудорі знову воскресили войовничість, підігріли занепалий самурайський дух.

Він би й сам повоював, майнув би з цим худючим солдатом, але ж ампутована нога — далеко не втечеш і в наступ не підеш.

— Сайонара![179] — сказав Мукудорі й, немов у каламутну воду, пірнув у густий сірий туман.

Розділ восьмий

СЕРЕД МЕРЦІВ

Самотина людину вольову спонукає до дій, у слабкодухої вона породжує відчай. Та найгірше, якщо на самоті душу терзає ще й сумління. Тоді життя перетворюється на муку.

Хто ж бо він, Мукудорі,— слабак, вольовий? І чи навідуються до нього докори совісті за колишню жорстокість?

Знервований тим, що сталося останнім часом, — вирок військового трибуналу, кам'яна пастка доту, нарешті, полон, — він у розпачі залишив барак, несподівано для себе втік. У безвість, у нікуди…

Воскреслі з мороку забуття, в уяві один за одним постали його довоєнні роки.

«Як було добре!» — подумав гірко.

Вони, рибалки, щоранку виходили в море. Невеличкий човен — кавасакі — злегка погойдувався на хвилях. Молоді, дужі хоккайдці тягли наповнені живим сріблом сіті.

Палало сонце, повівав легкокрил. Прохолодний дотик бризок нагадував хлопцеві про повноту життя й навіть щастя. Хоч щастя рибалки, як відомо, залежить цілком од уловів.

І ось тепер у цій «лисячій норі», на цьому проклятому острові для нього назавжди погасло сонце. Він, грішник, підхоплений огненною колісницею пекла[180], опинився в полоні привидів і тіней.

Жити серед примар — жахливо. Вони терзають невідступно, і над усім владарює страх — боязнь за власне існування.

Чи вибереться він звідси? Якщо й зуміє, то чи пощастить узяти сховану в скелі скриньку?

Скарби, остання ласка дядечка Сімури, стали єдиною, рятівною ниттю, що зв'язувала Мукудорі з життям. Бо просто так, злидарем, додому він вертатися не хотів.

Немарно Сімура казав:

— З грішми, Мукі, ти не загинеш і в пеклі, а без них будеш мовби човен без вітрил.

Залишивши барак, Мукудорі, спотикаючись об ковзку гальку, узбережжям побіг до косогору, в підніжжі якого стояли напівзруйновані будинки. У тих руїнах він і сховається до вечора, а вже потім майне далі. Куди? Цього він поки що не знав. Принаймні поближче до скелі із заповітною схованкою.

Можна було б податися й завидна — туман, як і раніше, не рідшав. Але ж де він сховається? На острові, напевне, повсюду моряки-десантники. Та й невеликий Сюмусю — миль із п'ятнадцять у довжину і ще менше вшир. Лісів, крім приземистих чагарів, немає. Поверхня пласка, сопки невисокі.

І раптом сяйнув здогад: «Лисяча нора»!

На південному березі острова, майже навпроти скелі Футацу, серед пагорбів із пологими схилами, поза другою лінією наземних траншей ще минулої осені він бачив схожий на череп буддійського ченця ковпак. Згодом той випуклий, голомозий «череп» замаскували, і він, злившись із довколишньою пагористою місцевістю, став непомітним.

То була надбудова над дотом.

Одного разу полковник Сімура, що відповідав за будівництво укріплення, взяв Мукудорі з собою.

Вони поминули крутогір, наблизившись до доту з боку суходолу. Довга «лисяча нора» повела їх кудись у глиб землі.

Грот, ніші, зверху на яких побачили ящики з боєприпасами.

Дот мав два поверхи, розміщені під землею. Лише ковпак — череп буддійського монаха! — з косоокими амбразурами обабіч виходив на поверхню.

— Надійно й навіки вічні, — самовдоволено заявив Сімура, оглянувши своє залізобетонне дітище. — Але… — затнувся він. — Краще сюди не потрапляти. Гробниця! — сміючись, додав.

Про цю «гробницю» й пригадав нині Мукудорі. Якщо вона не потрощена — а таке могло трапитися: адже росіяни наступали, здається, лише з північного заходу, — тоді це для нього надійне пристановище. Ось тільки добратися туди треба.

[179] Прощавайте (япон.).

[180] Буддійське повір’я твердить, ніби грішників у пекло відвозить огненна колісниця.